Федаїни любові й ідеальної душі

Федаїни любові й ідеальної душі

Хто розпочав змінювати світ, спершу повинен змінити себе. Абсолютно ясно, що ці люди повинні внутрішньо очиститися від злості, ненависті й заздрості; а також зовні – від усяких неадекватних учинків, щоб стати прикладом для всіх. Той, хто не зміг взяти себе під контроль, не зумів протистояти своєму нафсу й приборкати свої емоції, які б прогресивні думки і яскраві ідеї він не висловлюватиме, це не надихне ближніх, а якщо навіть і надихне, то цей вплив не буде довготривалим.

Ті, хто намагається просвітити ближніх, старається заради їхнього щастя й у різних життєвих ситуаціях простягає їм руку допомоги, це – люди, що дійсно пізнали себе, люди тонкої натури. У своєму суспільстві вони ніби виконують функцію ангелів-охоронців – борються з суспільними бідами, протистоять бурям, гасять пожежі й постійно стоять на сторожі на випадок будь-яких потрясінь.

Світле й щасливе майбутнє побудують тільки герої, що уособлюють в собі любов. Це проникнуті світлими й добрими почуттями героїчні особистості, на губах яких сяє посмішка, душа яких повна любові, погляд випромінює теплі людські почуття, чуйність виявляється до всіх і вся; це легендарні особистості, які чують заклик любові у променях сонця, що сходить і заходить, у світлі зірок, що загоряються й гаснуть….

Присвятити життя любові

Один із великих мислителів сказав: “Ми присвятили своє життя любові, і ми не маємо часу на чвари”. Це повинно бути важливим постулатом для всіх. Однак справа на цьому не закінчується; головне – втілити це в життя. Між іншим, багато хто говорив прекрасні слова про любов, гуманність і т.д. Усі ці слова прекрасні. Але скільки людей, що сказали ці прекрасні фрази, змогли гідно реалізувати це в житті? Думаю, що дати задовільну відповідь на це питання буде дуже складно.

Втілити на практиці те, до чого закликаєш, було характерною рисою Пророка Мухаммеда (с.а.с.). Він неодмінно втілював у життя все те, про що говорив, і робив сам те, до чого закликав. Які б красномовні слова не були сказані, але якщо їх не втілювати в життя, то вони приречені на старіння й забуття. Не тільки людські висловлювання, але навіть якщо таке божественне слово, як Коран, не втілити на практиці, то стає зрозумілим, наскільки слабшає його вплив на душі людські. Коран – це божественна книга, жодна буква якої не піддалася зміні. Коран зберіг свою свіжість й актуальність як у дні його послання. Однак він (Коран) порівняно з послідовниками перших століть відданий забуттю й став жертвою несумлінних шанувальників, які не змогли гідно представити його й несправедливо залишили в тіні через свою слабодухість й бездіяльність. Звичайно, це вада не Корану; це недолік тих суспільств, які не перенесли, не зуміли перенести його в площину практики з урахуванням навколишніх умов життя. Релігія й Коран повинні бути втілені в життя, щоб бути зрозумілими. Поза всяким сумнівом, Коран потрібно реалізовувати, щоб він зміг виконати свою функцію. Усім цим я прагнув сказати: недостатньо говорити про те, що ти федаїн любові і є прихильником миру. Попереду безліч перешкод, які необхідно подолати. Головна проблема в тому, щоб втілити ці прекрасні слова в життя, пережити їх на власному досвіді.

Любов і доброзичливість – це один із найголовніших принципів ісламу. Навіть якщо сьогодні за це виступають найрізноманітніші інстанції та кола, однак істинними представниками любові й миролюбства є ті, хто, пізнавши ці якості, живе цією любов'ю, яка закладена в суть ісламу й виявляє її іншим.

Можливо, наші слова й не переконають декого. Особливо негативні події, що сталися в недалекому минулому, нас дискредитують. Але не слід забувати, що абсолютно неправильно приписувати ісламу помилки деяких осіб. Так, в одній сусідній з Туреччиною країні сталися серйозні зміни, однак події, що відбулися, аж ніяк не вийшли за рамки революції. Але ж у світі не тільки ця країна неправильно передає імідж ісламу. Існує багато країн і лідерів, які своєю позицією й своєю поведінкою створюють негативну картину. Звичайно, їхнє ставлення й поведінка завжди на руку тим, хто вороже ставиться до Корану. Тому ми повинні відстоювати свої слова і особливо гідно представляти їх. Ми повинні бути сповнені любов'ю до людства; у наших серцях не повинно бути й краплі ворожості. І нехай ніхто не сумнівається в тому, що прийдешнє сторіччя буде сторіччям любові, у якому оживуть паростки діалогу й взаєморозуміння. Ворожість здебільшого буде знищена й усе навколо замайорить любов'ю й терпимістю. Це не за горами, якщо враховувати процес глобалізації світу й, дай Боже, коли прийде цей день, самовіддані люди, які не мають часу на ворожнечу, обов'язково виконають цю місію.

Люди, що уособлюють в собі любов

У таких видатних особистостей як Мевляна, Юнус, Ходжа Ахмед Яссеві й ін., які уособлюють любов, зв'язок з Аллахом набагато міцніший нашого, а, отже, ймовірність помилитися менша, тому вони, докладаючи величезних зусиль в ім'я любові, взаєморозуміння й терпимості, впливали на ближніх. Але якщо глянути на них у світлі умов епохи, то ні Ахмед Яссеві, ні Мевляна, ні Юнус Емре, який жив у період розвалу сельджукідів, ні улеми, що жили в недалекому минулому, не були свідками того рівня, якого в наші дні досягли віруючі люди в результаті зусиль на шляху розвитку діалогу й толерантності. Кожен із них свого часу зазнав досить непристойного й образливого ставлення. Незважаючи на існування різних версій, хто може пояснити причину, яка штовхнула Ахмеда Яссеві, досягнувши свого 60-річчя, провести залишок життя в підземній келії? Причиною цього було лихослів'я людей і тиск суспільства. Мевляна у свій час був обвинувачений у невір'ї; Юнус Емре жив безвісним, його було визнано лише у ХХ столітті. Він один із тих, хто не був сприйнятий і зрозумілий у свій час.

А щодо тернистого життєвого шляху великих улемів століття, то він усім відомий!.. З його слів: “Вони вважають мене егоїстом, який намагається врятувати свою душу? Я пожертвував своїм земним світом заради порятунку віри суспільства, і потойбічним також. За 80 років свого життя я не пізнав жодної земної насолоди. Усе моє життя пройшло на полях бою, у таборах для полонених або у вітчизняних в'язницях і судах. Немає гніту й страждань, яких би я не бачив. Військовий трибунал до мене поставився, як до якогось убивці; подібно безпутному бурлаці мене відправляли в заслання з одного краю в іншій по всій країні…”. Жоден із них у свій час не був визнаний гідним тієї прихильності, якою в наші дні визнані гідними представники діалогу й толерантності, їхні заклики не знаходили у суспільстві такого відлуння, як сьогодні. Думаю, якби вони жили сьогодні й бачили це прагнення людей до діалогу й терпимості, то запитали б: “Яким чином ви процвітаєте в діалозі на світовому рівні, у чому ваш секрет?”

Потрібно багато працювати на цьому шляху, щоб утримати ті досягнення, якими через невідповідність умов не були визнані гідними ці видатні особистості. Зовсім недавно одна відома людина сказала мені: “Ті кола, які ще вчора були безжалісні до віруючих, сьогодні здебільшого підтримують їх і схвалюють”. Насправді це вияв прихильності, який Всевишній Аллах установив на Землі. Тому не визнавати цей факт є просто невдячністю, а бачити й не дякувати – інший спосіб заперечення істини.