Про терористичні акти

Про терористичні акти

Мусульмани повинні заявити: «В істинному ісламі немає місця для терору»

Сьогодні ми можемо сказати, що про іслам практично нічого не знають. Мусульмани повинні заявити про те, що у справжньому ісламі немає місця терору. Такий гріх, як убивство людини, в ісламі прирівнюється за своєю злочинністю до куфру (запереченню, невірі в Бога). Жодна людина не має права на таке вбивство. Ніхто не може вбити безневинну людину навіть під час війни. Стосовно цього ніхто не може дати фетву (висновок вищого релігійного авторитету – муфтія – про відповідність тих або інших рішень і дій нормам ісламу). Ніхто не може бути терористом-смертником. Ніхто не має права прив'язати до себе бомбу й ринутися в натовп. Незалежно від віросповідання людей, що перебувають у цьому натовпі, релігія забороняє подібні вчинки, спрямовані проти них. Ця заборона діє навіть у воєнний час, незважаючи на складність ситуації. Іслам стверджує: «Не чіпай дітей і людей, які моляться в церкві». І протягом історії це не раз було сказано, а потім неодноразово повторено. Те, що сказав наш Пророк, а потім – вельмишановні Абу Бакр і Омар, пізніше – Салахаддін Айюбі, Алпарслан і Киличарслан. Згодом про це заявив Султан Фатіх Мехмет II. І так Константинополь, у якому панував безлад, став Стамбулом. У цьому місті грек не шкодив вірменинові, а вірменин – грекові, Так само й мусульмани не заподіювали зла людям інших вірувань. Незабаром після узяття Константинополя жителі міста повісили величезний портрет Фатіха на стіні в резиденції патріарха. Це був дивний учинок для того часу. Згідно з історичними даними, султан викликав до себе патріарха й вручив йому ключ від міста. Навіть сьогодні в патріархії його згадують із повагою. Однак до сьогодні іслам так і залишається для багатьох незрозумілою релігією. Але ж іслам завжди шанобливо ставився до різних ідей, і це варто розуміти й належним чином цінувати.

На превеликий жаль, я повинен відзначити, що деякі релігійні лідери й непослідовні мусульмани в країнах, де проживають мусульмани, не знаходять іншої «зброї», крім свого фундаменталістського тлумачення ісламу; вони використовують його для залучення людей у боротьбу, яка служить їхнім особистим цілям. По суті, іслам – це справжня (справедлива) віра, і її треба сповідувати правильно. На шляху до вибору віри людина ніколи не повинна застосовувати неправильні методи. В ісламі важливо, щоб поряд з істинністю мети, правильними були й засоби для її досягнення. Із цього погляду людина не може заслужити рай, убивши іншу людину. Мусульманин не може сказати: «Я вб'ю людину й потраплю в рай». Убивши людину, не можна отримати благовоління Аллаха, а найголовнішою метою кожного мусульманина є визнання Аллаха, а другою його метою є прославляння Всемогутнього Аллаха на увесь світ.

Закони ісламу очевидні. Війну не можуть оголосити окремі особи. Війну не може оголосити якась група людей або організація. Війну оголошує держава. Військові дії не можуть бути розпочаті без офіційного оголошення війни, проголошуваного главою держави або армією. А якщо ні, то це не що інше, як терористичний акт. Якби це було не так, то війну міг би почати будь-хто, зібравши навколо себе, вибачте на слові, пару бандитів. Якби людям було дозволено огошувати війну самоособисто, то навколо панував би хаос; і навіть розсудливі люди могли б воювати через найменші непорозуміння. Ті або інші люди могли б сказати: «Я оголошую війну такому-то». Людину, яка терпимо ставиться до християнства, могли б звинуватити в тому, що вона, таким чином, допомагає християнству й послаблює іслам. Тоді їй потрібно було б оголосити війну й убити. Результатом стало б відповідне оголошення війни. На щастя, оголошення війни не є такою легкою справою. Ніхто не може вести війну, якщо вона не була оголошена державою. І хто б не вчинив інакше, будь то навіть богослови, якими я захоплююся, той вчинить неправильно, тому що це суперечить духу ісламу. Закони миру й війни чітко сформульовані в ісламі.

Ісламського світу насправді не існує

На мою думку, ісламського світу, як такого, не існує. Є регіони, де проживають мусульмани. Десь їх більше, десь менше. Іслам перетворився в спосіб життя, культуру; іноді він уже не сприймається як віра. Є мусульмани, які змінили іслам відповідно до свого бачення. І тут я не маю на увазі радикалів або екстремістів, а говорю про звичайних мусульман, які додержуються ісламу так, як їм це зручно. Необхідною умовою для ісламу є щира віра й життя відповідно до цього. Мусульмани повинні брати на себе обов'язки, які є невід'ємною частиною ісламу. Але не можна сказати, що на так званих ісламських територіях існують співтовариства, які дотримуються цієї концепції й філософії. Стверджувати про те, що вони існують, означає ганьбити іслам. А стверджувати про те, що іслам не існує, означає ганьбити людей. Я не думаю, що в найближчому майбутньому мусульмани зможуть значно вплинути на світовий баланс. Я не бачу, щоб наші керівники дотримувалися цієї точки зору. Ісламський світ у значній мірі є некомпетентний попри значне просвітлення, яке приходить у наше буття тепер. Ми можемо спостерігати цей феномен під час хаджу. Ми можемо бачити це під час конференцій і рад, а також у ході засідань у парламентах, які транслюються по телебаченню. У цьому питанні є серйозна неспроможність. Цим людям не під силу вирішувати світові проблеми. Можливо, це справа майбутнього.

У сьогоденні існує іслам окремої конкретної людини. Мусульмани проживають у різних точках світу, і всі вони відірвані один від одного. Я особисто не бачу жодної людини, яка була б ідеальним мусульманином. Якщо мусульмани не можуть прийти до взаєморозуміння для спільного вирішення загальних проблем, тлумачення світобудови, уявлень про Всесвіт відповідно до Корану, правильного уявлення про майбутнє, створення проектів для майбутнього й визначення їх місця в майбутньому, тоді, я вважаю, ми не можемо говорити про ісламський світ. Оскільки ісламського світу не існує, то кожна людина діє самостійно. Можна навіть сказати, що існують мусульмани зі своєю власною особистою істиною. Не можна стверджувати, що є загальне для всіх розуміння ісламу, з яким би, схваливши його, не тільки погодилися досвідчені богослови, але яке було б і багаторазово перевірене. Можна сказати, що домінує культура мусульманина, а не культура ісламу.

Така ситуація триває з п'ятого століття за хіджрою (одинадцяте століття нашої ери). Це почалося з ери абассидів і з появи сельджуків, і ще більше збільшилося після завоювання Константинополя. З того часу двері для нових уявлень були зачинені. Обрії ідей звузилися, як звузилася й широта, властива духу ісламу. В ісламському середовищі стали з'являтися люди, позбавлені моральних переконань, а також неврівноважені люди, які не могли сприйняти інших і не були здатні відкрити своє серце кожному. Ця обмеженість з'явилася і в обителях дервішів. Як не прикро, але вона виникла й у медресе. І, звичайно, усі ці приписи й тлумачення вимагають перегляду й оновлення освіченими у своїй сфері людьми.

Мережа аль-Каїди

Усама Бен Ладен є найненависнішою для мене людиною, тому що він заплямував світлий образ ісламу, спотворивши його. І тепер нам буде потрібно чимало часу, щоб показати усьому світу справжнє обличчя ісламу.

Ми повсюдно говоримо про це викривлення ісламу. Ми пишемо про це книги. Ми говоримо: «Це не іслам». Бен Ладен підмінив ісламську логіку своїми власними уявленнями й бажаннями. Він сам і люди навкола нього – монстри. Якщо десь ще у світі існують люди, подібні до нього, то вони також є нічим іншим, як чудовиськами.

Ми засуджуємо його поведінку. Однак єдиним шляхом до запобігання подібним вчинкам є вирішення існуючих проблем у так званих ісламських країнах, хоча, як я вже сказав, я не вважаю, що ісламський світ існує, я тільки бачу країни, у яких живуть мусульмани.

Можливо, люди повинні зовсім по-іншому підходити до вибору своїх лідерів? Або їм потрібно здійснити корінні реформи? Адже для того, щоб виростити освічене молоде покоління, мусульмани повинні прагнути вирішити свої проблеми. І це стосується не тільки питань, пов'язаних із терором – інструменту, який у жодному разі не схвалюється Всевишнім, – але й таких проблем, як наркотики й паління, що також підлягають Його забороні. До цього списку можна додати розкол, громадський безлад, нескінченну бідність, приниження, як маріонетку в руках інших, і сумирне сприйняття такого становища. Для того, щоб подолати все це, на мій погляд, потрібно бути праведною людиною, а також людиною, яка віддана Богу.

Наша відповідальність

У тому, що в мусульманських родинах виросли люди, схильні до тероризму, винуваті ми, усім миром. Винна освіта. Справжній мусульманин, який правильно розуміє іслам, не може стати терористом. Людина, що вступила на шлях терору, навряд чи може залишатися мусульманином. Релігія не виправдовує вбивство людей заради досягнення мети. Але які зусилля ми доклали, щоб підняти цих людей до рівня «досконалої людини»? Якими зобов'язаннями ми їх зв'язали? Який ступінь відповідальності ми взяли на себе в їхньому вихованні заради того, щоб вони не стали терористами?

Людей можна захистити від загрози бути втягнутими в терористичні дії, якщо прищепити їм чесноти, які беруть свій початок в ісламській вірі: страх перед Всевишнім, острах Судного Дня й страх порушити релігійні принципи. Однак ми не виявили необхідної чуйності у цьому питанні. Було розпочато низку спроб у цьому напрямку, але через окремих співвітчизників вони виявилися безуспішними.

Деякі з них виступають проти проведення потрібних, на наш погляд, заходів. До цих заходів належать заняття, які долучають до культури й моральності, які, на їхню думку, повинні бути повністю заборонені в освітніх установах. При цьому ми дискутуємо про те, що всього, що потрібно в цьому житті, повинні навчати в школах, де, наприклад, повинна бути й медична освіта, здійснювана лікарями, й обов'язково повинні бути уроки з правил життя в родині й у суспільстві.

Учнів варто інструктувати щодо того, як їм будувати стосунки у майбутньому подружньому житті, вихованні дітей. Але на цьому все не закінчується. Як Туреччина, так і інші країни з більшим відсотком мусульманського населення страждають від наркотичної залежності, азартних ігор і корупції. У Туреччині практично не залишилося майже нікого, чиє ім'я не було б пов'язане з яким-небудь скандалом. Деякі цілі повинні були бути досягнуті, і в підсумку вони були досягнуті. Але дотепер усе ще існує багато невирішених проблем, з яких дуже непросто знайти вихід. Ви не можете змусити звітуватися відповідальних осіб. Вони захищені, приховані, і, відповідно, залишені в спокої.

Ці люди виросли серед нас. Усі вони наші діти. Чому деякі з них стали поганими хлопчиками й дівчатками? Чому деякі з них стали хуліганами? Чому деякі з них повстали проти людських цінностей? Чому вони приходять у власну країну й підривають самих себе, стаючи терористами-смертниками?

Усі вони виросли серед нас. Це значить, що в них були проблеми з вихованням. Це означає, що в системі були недоліки, деякі слабкі місця, які вимагають доопрацювання. Потрібно позбутися цих слабких місць. Іншими словами, вихованню людей не було надано переваги. І за цей час багато поколінь було загублено, покалічено й втрачено назавжди.

Невдоволені молоді люди втратили свою духовність. Деякі групи, що мають злі наміри, користуються подібними людьми, заплативши їм пару доларів або перетворивши в жалюгідних маріонеток. Жорстоко використовуючи цю молодь, її стали готувати як убивць, змушуючи вбивати людей під гаслом якихось божевільних ідеалів і цілей. Деякі люди зі злими намірами й умислами, прагнучи досягти своїх цілей, жорстоко використовують цих молодих людей.

Їх перетворили в роботів. Одного разу в Туреччині було вбито багато людей. Одна група вбила одну людину, інша група – другу людину. 12 березня 1971 р. відбулася кривава різанина. У справу втрутилися військові. 12 вересня 1980 року люди знову вийшли на вулиці для ще одного кровопролиття. Усі вбивали один одного.[1]

Деякі люди намагалися досягти своєї мети шляхом убивства інших. Усі вони, з обох сторін, були терористами. Люди з одної сторони були такими ж терористами, як і люди на іншій стороні. Однак кожний називав ті самі вчинки по-різному. Один говорив: «Я роблю це в ім'я ісламу», другий говорив: «Я роблю це заради своєї батьківщини й народу», третій говорив: «Я борюся з капіталізмом і експлуатацією». Але все це просто слова. Коран згадує подібні «пояснення», і вони насправді не мають ні найменшої цінності. Але люди, незважаючи на це, продовжували вбивати. І кожний убивав в ім'я якогось ідеалу.

В ім'я цих кривавих «ідеалів» було багато вбитих. Це був справжній терор. Усі, не тільки мусульмани, робили ті самі помилки. Тому що всі, один за іншим, робили це, і ці вбивства перетворилися в «доступну розумінню» ціль. Убивство стало звичкою. Усі звикли до вбивств, незважаючи на те, що вбивство іншої людини – це дуже великий гріх. Одного разу один із моїх дуже хороших товаришів убив гадюку. Він був випускником теологічного факультету, а зараз він – проповідник. За те, що він зробив, я не розмовляв із ним місяць, сказавши: «У цієї гадюки було право жити у своєму природньому середовищі (природі). Яке ти мав право вбити її?»

Але на сьогоднішній день ситуація така, якщо 10 або 20 людей будуть убиті, або якщо число вбитих не таке високе, як ми побоювалися, то ми говоримо: «Ну, це не так погано, не так багато людей загинуло». Це неймовірне насильство стало припустимим для людей, і ступінь прийняття цієї жорстокості жахлива. «Добре, що кількість загиблих усього 20-30 людей», – говоримо ми. Одним словом, суспільство в цілому прийшло до того, що сприймає це як частину нашого повсякденного життя.

Ця ситуація могла б бути змінена за допомогою освіти. Закони й правила, утверджені державою, могли б перешкодити цьому. Деякі маргінальні групи, які знаходяться під захистом, а тому діяльність яких неможливо зупинити, зводять тривіальні речі до абсолюту, а насправді важливі питання трактують як щось незначне. Від цього є своє «ліки». Лікування можливе, якщо безпосередньо навчити людей істині. Необхідно пояснити той факт, що мусульмани не можуть бути терористами. Чому необхідно пояснити це питання? А тому, що люди повинні розуміти, якщо вони вчинять зло, нехай навіть величиною у найменшу часточку, то їм доведеться розплачуватися як у цьому житті, так і в житті після смерті.

Так, убивство людини – це тяжкий гріх. Коран стверджує, що вбивство однієї людини прирівнюється до вбивства всього людства. Ібн Аббас говорив, що вбивця залишиться в пеклі навічно. Це те саме покарання, яке чекає і на невіруючих. Це означає, що вбивцю очікує та ж розплата, що й невіруючих. Таким чином, в ісламі, виходячи з покарання в День Суду, убивця перебуває на тому низькому рівні, що й той, хто заперечує існування Бога й Пророка. Якщо це є фундаментальним принципом релігії, то цього необхідно навчати в освітніх закладах.

[1] Туреччина пережила три військові перевороти в другій половині двадцятого століття. Наведені дані стосуються другого й третього переворотів, які відбулися внаслідок суспільних заворушень.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.