Гуманізм і любов до людства

Гуманізм і любов до людства

У нашому постійно мінливому сучасному світі любов залишається однією з основних моральних цінностей, потреба якої неухильно зростає з кожним днем. Її можна зрівняти з нев'янучою квіткою, яка вічно живе в глибині наших душ і сердець. І найчарівніші мотиви, якими пронизаний увесь всесвіт, настільки мистецьки створений Творцем, належать цьому найвищому почуттю, ім'я якому ЛЮБОВ. Це найміцніший зв'язок між індивідами, що об’єднує родини, суспільства й народи. Батьківська любов проявляється у формі ласки до своїх дітей, а діти виражають своє почуття любові до батьків у формі поваги. Всесвітня любов проявляється за допомогою взаємодопомоги й солідарності між усіма часточками нашого всесвіту, від атомів і клітин до цілих галактик.

Любов – це головний рушійний елемент, який прихований у душі всього сущого. Кожне творіння у своєму індивідуальному стилі втілює це, подароване йому Всевишнім почуття в неповторний мотив, який зливається із симфонією всесвіту. Ось тільки обмін цим почуттям між усім створеним і людиною відбувається на підсвідомому рівні. Тому що істотами, які не мають волі й розуму, цілковито керує божественна воля й бажання. А людина, навпаки, за допомогою власної волі віками шукає шляхи розвитку й прояву почуття любові, закладеного в його сутності. І кожний з нас, не зловживаючи цим даром, обов'язково повинен відповідати всьому живому взаємною солідарністю, неухильно зберігаючи ту гармонію, якою наділена душа всієї світобудови.

Істинне обличчя любові й людяності

Те розуміння гуманізму, що звучить сьогодні з високих трибун, насправді настільки умовне, що кожний може тлумачити його з корисливих для нього позицій. Наприклад, у деяких колах зараз розповсюджуються різноманітні думки із приводу джихада в Ісламі, щоб сформувати хибне уявлення у тих людей, які, як правило, сприймають усе почуте за чисту монету, щоб викликати сумнів, навіть розпалити в них ворожнечу до всіх представників цієї віри й нав'язати масам дуже абстрактне й нестійке поняття гуманізму. Погодьтеся, що досить важко назвати гуманною дивну поведінку тих людей, які просять «зглянутися й простити» таких, що пов'язані з анархією й терором, таких, хто зазіхає на єдність і суверенність держави, таких, хто ненавидить державу й нищить її теперішнє й майбутнє, але при цьому закривають очі на сльози ні в чому не винних людей і пасивно спостерігають усі злочини і вбивства.

Жодна істинно віруюча людина, яка усвідомлює свою місію в цьому світі, у жодному разі не буде пояснювати поняття й події в ракурсі, що не відповідає дійсності. Сахаби стали найяскравішим прикладом міжособистісних стосунків у суспільстві, виявляючи толерантність і любов до ближнього. Вони найкраще втілили в життя модель суспільства часів Пророка Мухаммеда (а.с.), який є виразником істинного шляху Корану. Із цього приводу хотілося б навести кілька прикладів із Аср-и Саадат («Щасливе Століття» – століття, у якому жив Пророк Мухаммед (а.с.)).

Думаю, що яскравим прикладом цього може послужити відома історична постать Абдуллаха Ібн-Хузафа (р.а.), особистого повірника високоповажного халіфа Омара (р.а.) у Візантійській імперії. Виконуючи свою дипломатичну місію у Візантії, Абдуллах був узятий у полон противниками, які довго й нещадно піддавали його жахливим тортурам і навіть, як пишуть історичні джерела, занурювали головою в киплячу воду, але так і не домоглися виконання своїх вимог. За всім, що відбувалося, крізь щілину монастирської стіни спостерігав один чернець, він був настільки вражений стійкістю, виявленою Абдуллахом Ібн-Хузафом, що насмілився попросити зустрічі з ним. Чернець прийшов до Абдуллаха з такою пропозицією:

 – Сину мій, ти вразив мене своєю мужністю й відвагою. Я попросив на три хвилини відкласти твою страту. Через лічені хвилини ти попрощаєшся з життям. Якщо використаєш цей залишок часу правильно, то врятуєшся й будеш щасливий, як у цьому житті, так і у вічному. Протягом цих трьох хвилин я розкрию тобі таємниці християнства, і після цього смерть стане для тебе щастям, тому що ти возз'єднаєшся з Ісусом.

Абдуллах Ібн-Хузаф посміхнувся у відповідь і сказав:

 – Святий Отче! До цієї миті не знайшлося жодної людини, яка б погодилася мене вислухати. І якби ви знали, як я вдячний вам за ті три хвилини, які ви мені подарували. Тому що за цей час я розповім про істинну віру нашого часу й покажу вам істинну дорогу до спасіння. І після цього дійсно смерть не страшна для мене.

Ця історія дуже мудра тому, що показує, як у критичні моменти, навіть на порозі смерті, Іслам надихає на самопожертву й турботу про долю інших. Крім цього, наведений приклад дає можливість людям більш усвідомлено зрозуміти, які глибокі в Ісламі поняття любові й приязні.

Дозвольте повідати вам ще одну історію:

Зі слів одного сахаба: «Одного разу з високоповажним Омаром (р.а.) ми проходили повз одне святилище, перед яким схилилася сивоборода стара людина. Побачивши старого, Халіф упав на коліна й гірко заплакав. «Що засмутило вас, о, владико сердець усіх віруючих?» – запитав я. У відповідь я почув: «Ця людина дожила до 80-ти років, але так і не змогла зійти на ковчег спасіння, який чекає біля берегів людства й капітаном якого є сам Пророк Мухаммед (а.с.)». Ця фраза є виявом всеосяжної любові Ісламу.

У часи життя сахабів було немало недоброзичливих, які підбурювали народ проти мусульман і робили все можливе, щоб призупинити поширення єдинобожжя. Однак, незважаючи на це, халіфи Пророка як речники гуманізму, успадкованого від нього, навіть перед запеклим ворогом могли пролити сльози, завдяки почуттю любові, ніжності й милосердя, яке вони відчували до всього роду людського.

Можна навести тисячі прикладів, пов'язаних із цією темою. Достатньо лише взяти особистість Вінця роду людського – Пророка Мухаммеда (а.с.) і його підхід до цього питання. Очевидно, що його позиція і вчинки є пріоритетними для його учнів. Тому що він – беззаперечний лідер усіх часів, ключ до будь-якої таємниці й милість для світів.

Навіть із часів тих двох поколінь, які жили вже після сахабів і називалися Табіун і Таба-І Табіун, дотепер служать взірцем такі особистості, які, осягнувши таємницю любові, схованої в душі Ісламу, бігли до халіфа запитати, яким є покарання за те, що вони випадково стали ногою на цвіркуна в траві. Незважаючи на відлік часу з тих днів, ми дотепер бачимо шпаківні для птахів, причеплені до променистих мінаретів наших мечетей. І це є ще одним показником глибини й щирості всеохоплюючої любові наших предків. Так, наша славна історія насичена винятковими прикладами неперевершеної людяності, яка притаманна не тільки роду людському, а навіть найменшій комасі.

У світлі всесвітніх принципів Ісламу тема любові й гуманізму несе в собі якості справедливості й рівності. Деспоти й тирани позбавлені цих високих почуттів, тому що прояв любові до такої людини тільки підживлює його агресію й, крім того, заохочує до цього інших. Із цієї причини не можна жаліти тих, хто загрожує всесвітньому гуманізму, тому що милість, виявлена до тирана – найбільша несправедливість для пригноблених. Така милість може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо це допоможе одуматися тому, хто вершить зло. «Допомагай ближньому, будь він потерпілим або тираном. Останньому ви можете надати допомогу, якщо це змусить його відректися від злих намірів і спрямує його на вірний шлях», – говорив Пророк.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.