Іслам як релігія всесвітнього милосердя

Життя є найголовнішим і безсумнівним Божественним благодіянням, а істинне і вічне життя чекає на нас у потойбічному світі. Ми можемо стати достойними цього життя шляхом свого служіння Богу, адже Милостивий і Милосердний послав до нас пророків і відкрив священні книги. З цього приводу сура Ар-Рахман (Всемилостивий) говорить:» О Милосердний (наш Господь)! Він – той, хто навчив Корану, хто створив людину і мову дав їй» (Св. Коран, 55:1-4). Усе життя у цьому світі – це репетиція перед потойбічним життям, і на всяке Боже творіння прийде цей кінець. У будь-якому досягненні ми явно бачимо діяння Господа, у них Його милосердя. Деякі «природні» події й суспільні негаразди на перший погляд можуть здаватися неприйнятними, але ми не повинні вважати їх несумісними з милосердям і співчуттям. Вони нагадують темні хмари чи грім з блискавкою, які хоч і лякають,але приносять нам дощ. Увесь всесвіт прославляє Бога Всемилостивого і Милосердного.

Пророк як милість на землі

Милосердя і Щиросердність посланця Аллаха складають одну з глибинних сутностей його фатанату. Й у той же час у них закладено зовсім особливу глибину розуміння. Як уособлення милості і милосердя, наш Пророк (с.а.с.) використовував у всій повноті ці дві благословенні якості, подібні до еліксиру, і звів престол свій у всіх серцях. Немає інших якостей, окрім милосердя, великодушності, щирості, які можуть спонукати маси людей полюбити людину. Посланець Аллаха, наділений витонченою душею, незвичайним талантом і проникливістю, використав милість і великодушність у якості особливості дару проникнення, що засвідчує його місію Пророка.

Аллах послав його як милість для всього світу. Він відображає милість Всевишнього у всій красі. Він є джерелом води серед пустелі, і кожен, хто прийде до нього з чашею, наповнить її і досхочу нап’ється. Він подібний до джерела милості, з якого кожен, хто забажає, може напитися.

Він надав милості усім, хто потребував її. Милістю своєю він кликав до Раю. Милість для Посланця Аллаха була тим чарівним ключем, яким він відчинив усі іржаві затвори, які вважалися недоступними, і у кожних грудях запалив вогонь віри. Цей золотий ключ було даровано людині золотої душі, високоповажному Мухаммаду Мустафі (с.а.с.). Адже найдостойнішим виявився саме він. Аллах завжди довіряє достойним. І ключ до серця, який Він залишив людям на зберігання, Він віддав тому, хто був найдостойнішим серед інших – Предводителю обох світів.

Аллах послав Його світові як милість, і він найкращим чином, в гармонії з самим собою цю милість втілював. У милості почуття міри також є важливою.

Милістю, яку уособлює Посланець Аллаха, скористаються віруючі, адже він по відношенню до них – «ар-рауф» та «ар-рахім» – лагідний та милостивий. Уособленою у Ньому милістю, окрім віруючих, скористаються також безбожники й лицеміри, що ховають під маскою віри свою невіру. Але з іншого боку, навіть архангелу Джебраїлу припаде її частка. Ця милість не зупиняється на обмеженому колі людей чи груп. Вимірюйте велич її тим, що навіть дияволу доводилось дивитися на неї з надією. Він і не зловживатиме нею.

Представники деяких релігійних течій нашого часу використовують поняття «гуманізм» для ошукування людини. Хіба відрізняються тоді вони від змії, яка наблизилась до людини, аби вжалити її? Любов, яку втілював у собі Посланець Аллаха, жодним чином не слід прирівнювати до такого штибу любові. Навіть саме поняття любові в ісламі, як і всі поняття, врівноважені земним і неземним.

Високоповажний Мухаммад (с.а.с.) одкровенням Аллаха приніс мир і любов усьому сущому. Як ми вже говорили, ця безмірна великодушність та глибоке милосердя не залишилися лише на сторінках книг. Навпаки, у короткий відрізок часу великодушність і милосердя були втілені на практиці у всій її глибині. У нашого Пророка немає жодної думки, яка не була б здійснена на практиці. Він в усьому є людиною дії.

Посланець Аллаха прийшов у світ проповідувати це широке милосердя. Він є Манхалуль-азбуль-мавруд, тобто джерело животворної води. Всякий, хто занурить у нього свій посуд, набере милосердя. А хто з рук його ковтне живої води, той матиме духовне безсмертя.

От якби ті, хто стоїть біля цього джерела, пізнали його цінність!

Аби сказане нами не виглядало абстрактно, наведемо деякі приклади. Але спочатку звернімо увагу на наступний момент: ті з людей, які досягають успіху у конкретних професіях, в інших сферах помітно відстають.

Так, наприклад, який-небудь полководець, воїн, якщо й досягає досконалості у військовій справі, то в чомусь йому не дано проявити розуміння, чутливості, милосердя, хоча б на рівні чабана. А іноді, якщо він звик убивати, він взагалі за своєю природою не може бути милосердним, бо відчуття його певним чином притупилися, і він вже не спроможний перейматися смертю людини.

Політик має переваги в питаннях політики, але він нерідко виявляє неповагу до прав людини. Тобто, маючи переваги в одному, він втрачає в іншому – в правдивості, шляхетності. У чомусь сягає вершин, у чомусь іде на дно.

Людина, яка потрапляє в пастку позитивізму і намагається перевірити усе на досвіді, у духовному житті не може подолати й нульової планки. Зустрічаються й такі, що розумом доходять Евересту, а рівень їхньої духовності можна порівняти з Мертвим морем.

Скільки людей прирівнюють усе до матерії й сприймають лише те, що бачать! А перед обличчям логіки Одкровення вони дурніші за дурних, бо духовно не розвинені. Як вибігає з наведеного, у деяких людях відсутня гармонія. Поки розвиваються одні якості, притуплюються інші, не менш важливі.

Але Посланець Аллаха є гармонійним. Він воїн, але милосердний, він політик, але чесний і шляхетний, він не відкидає значення досвіду, але в той же час залишається на висоті духу…

Не залишалось такого зла, включаючи й мекканський тріумф, якого б не зазнав він від ворогів. Уявіть собі, що вас бойкотують, викидають з власного житла, залишають без даху над головою, кидають серед пустелі. А потім вішають на стіну Кааби указ, який начинений отрутою: « З цими людьми, яких ми вигнали, забороняється розмовляти, торгувати, вступати у шлюб…» І за таких умов вас утримують у пустелі три роки! Навіть близькі вам люди не в змозі вам зарадити. Ви намагаєтесь вижити там, харчуєтеся листям і травою. Діти і люди похилого віку гинуть від голоду, ні в кому ви не знайдете й краплини людяності. Потім ви будете вигнанцем в інших місцях, але й там не знайдете спокою, і там щоденно наражатиметеся на небезпеку. А по тому при Бадрі, в Ухудській і Хандакській битвах будете воювати з ними на смерть, і все одно вас не залишать у спокої. Ви будете позбавлені навіть права паломництва до Кааби, найпершого вашого права. Прийнявши найважчі умови, ви повернетесь назад, а потім Господь виявить вам Милість, і ви на чолі величезної армії завоюєте Мекку, станете її правителем. І якими ж будуть ваші дії відносно цих людей? Чи спромоглися б ви сказати: «Ідіть собі, ви усі вільні, ви не судимі нині»? Без сумніву, подібне важко собі уявити. Думаю, більшість погодиться зі мною. Але Посланець Аллаха пришпорює коня, в’їздить в Каабу в обладунках і є уособленням милосердя. Він спитав мешканців: «На що ви очікуєте від мене?» Ті в один голос відповіли: «Ти є високогідний син високогідного, від тебе можна очікувати лише на високогідність.»

Він, як колись високоповажний Юсуф (а.с.) своїм братам, сказав: «Сьогодні вас ніхто не засуджує. Хай простить вас Аллах, Він – Наймилостивіший з милосердних».

Як ми вже зазначали, Посланець Аллаха втілював у собі таку милість, якою користувались і віруючий, і безбожник, і лицемір. Віруючий набував від нього благо, бо сказано: «Посланець ближче до віруючих, ніж вони самі до себе». Тлумачі Корану пояснюють це таким чином: «Посланець Аллаха є дорожчим для віруючих, чим їхні душі». Але обидва висловлювання близькі за змістом. Ми любимо Його більше за себе, а Посланець Аллаха відповідає люблячим на їхню безмірну любов такою ж самою любов’ю, бо він є благородною людиною.

Ця любов поміркована й логічна. Вона, якщо й має емоційний бік, однак істинне знання й логіка у ній переважають. Якщо проповідувати цю любов, то вона прийметься в людині, і скрізь, де Меджнун шукав свою Лейлу, людина шукатиме Раскуллаха. При кожному згадуванні його імені йму стисне у грудях, і життя без нього стане болючим розлученням.

Він говорить: «Я до віруючих ближче, ніж вони самі». При бажанні прочитайте аят: «Пророк ближче до віруючих, ніж вони самі в сім’ї, а дружини його – їхні матері» (Св. Коран, 33:6). За тим він продовжує: «Хто залишить після себе майно, воно – рідним, але хто залишить борг – це на мені».

У світі земному і в ахіраті своєю власністю бути до віруючих ближчим, аніж вони самі до себе, Посланець Аллаха є милістю для них. Ця його якість житиме вічно.

Він також і для лицемірів у вірі – милість. Завдяки цій великій милості, вони не зазнали тортур на землі. Ці люди приходили в мечеть, знаходились серед віруючих і користувалися рівними з мусульманами правами. Посланець Аллаха не виказав їх. Він знав істинне обличчя майже кожного. І навіть назвав їхні імена високоповажному Хузайфі (р.а.).

Разом із тим, іслам не виказав їх. Вони залишались серед віруючих, і їхнє відверте не вірування хоча б похитнулося, тому й земні радощі стали розчаруванням. Адже не може людина, яка вірує, що разом зі смертю вона щезне, отримувати задоволення від життя. Але коли їхнє безбожжя набралося стільки сумнівів, що вони змогли сказати собі: «Можливо, Ахірат існує», і тоді життя для них перестало бути занадто гірким. З цих позицій Посланець Аллаха у якомусь сенсі став для них милістю.

І безбожник скористався з милості Посланця Аллаха, бо Всевишній, який посилав кару цілим народам через їхню невіру і гріховність, після прийняття Посланцем Аллаха пророцтв, послав прощення людям. А це є великою милістю для безбожника у земному житті.

З цього приводу Всевишній, звертаючись до свого улюбленого Пророка, говорить:

«Аллах не хоче покарати їх, поки ти з ними; і не хоче покарати їх Аллах, поки молять вони про прощення» (Св. Коран, 8:33).

Так, заради свого посланця Аллах перестав насилати на людей погибель. Високоповажний Іса казав:

«Якщо Ти їх караєш, так вони ж є твоїми рабами…» (Св. Коран, 5:118). Аллах каже пророку, підкреслюючи його значимість: «Поки ти серед них, Аллах не надішле їм погибелі».

Доки ти, високоповажний Мухаммад (с.а.с.), житимеш в серцях людей, Аллах не нашле на них мук. Доки тебе пам’ятають на землі, допоки ім’я твоє на вустах, доки люди повертають на твій шлях, Аллах не займатиме їх.

Безбожник матиме для себе користь з милості Посланця Аллаха відповідно до його вислову: «Я не посланий проклинати, я посланий бути лише милістю». Він прийшов, як милість Аллаха у всьому. Ось чому посланець Аллаха завжди бажав спасіння навіть для найбільших недругів ісламу й докладав заради цього неймовірних зусиль.

А в іншому своєму хадісі Посланець Аллаха говорить:

«Я – Мухаммад. Я – Ахмад. Я – Мукаффі (останній Пророк). Я – Хашир (Після мене станеться воскресіння з мертвих, і між мною і воскресінням не буде інших пророків. Аллах збере людей переді мною.) Я – пророк покаяння і милості».

Двері покаяння відкриті для судного дня. Бо Посланець Аллаха – Пророк покаяння, і повноваження його діють до Кінця Світу

Якщо побачить він дитину, що плаче, то сяде й заплаче з нею разом. Не залишиться він байдужим і до страждаючої матері. Ось ще один хадіс, який передав високоповажний Абу Хурайрой (р.а.): «Я стаю на намаз і хочу робити його довго. Потім чую плач дитини. Оскільки мені відомі почуття матері до дитини, одразу ж прискорюю молитву й закінчую її». І це є ще одним прикладом його незмірного милосердя.

Посланець Аллаха молився достатньо довго. Додаткові намази його були такими довгими, що нахабам ставало важко творити їх. Він ставав на молитву, маючи бажання на такий намаз, але, почувши дитячий плач, відразу прискорював його. Бо у цей час і жінки за спиною Посланця Аллаха брали участь у спільній молитві. Учитель наш, думаючи, що мати дитини, можливо, знаходиться в мечеті, прискорював намаз і тим самим заспокоював жінку.

Пророк Мухаммад (с.а.с.) з великою ніжністю ставився до своїх дітей. Часто приходив у дім, де жила няня його сина – Ібрахіма, обнімав і цілував свою дитину. Коли Акра Хабіс побачив, що Посланець Аллаха, узявши на руки високоповажних Хасана і Хусайна, цілує їх, він сказав: «Я маю десятеро дітей, і я жодного разу не цілував жодного з них». Посланець Аллаха відповів так: «Немає милосердя тому, хто не має милосердя».

А ось другий хадіс:

«Будьте милосердними до тих, хто на землі, щоб був для вас милосердним той, Хто на небесах».

Як відомо з інших джерел, він відповів так:

«Якщо Аллах вийняв з твого серця милосердя, то що ж я можу зробити?»

Посланець Аллаха був повний любові й милосердя не лише до своїх рідних, але й до друзів, близьких і далеких. Хтось з родини Мукаррін побив свою робітницю. Жінка, плачучи, прийшла до Посланця Аллаха. Наш Пророк запросив до себе її хазяїна і сказав: «Ви побили її несправедливо. Даруйте їй волю, або залиште її, або нехай вона піде». Так, якщо покарання за цю несправедливість чекатиме Судного Дня, то воно буде іще тяжчим.

Розповідає високоповажна Айше (р.а.):

Якось Саад ібн Убада (р.а.) захворів. Посланець Аллаха пішов провідати свого вірного друга. З ним були деякі сахаби. Стан Саада ібн Убади так зворушив його, що він не стримав сліз. За ним почали плакати й інші відвідувачі. Щоб цей випадок не був по трактований неправильно, він сказав: «Аллах у жодному разі не покарає за сльози, за жаль серця, але покарає лише за це (і вказав на язик)».

Іншим прикладом його милосердя можна вважати честь, яку він виявив до попечителів сиріт. Він промовив: «Я та попечителі сиріт у Раю – ось так» – і стискуючи пальці, показав, до чого вини близькі.

Його милосердя поширилося і на тварин.

На одному з привалів у поході хтось з сахабів побачив пташине гніздо. Вони забрали звідти пташенят і стали гратися ними. У цей час прилетіла мати пташенят, побачила пташенят у руках людей і у відчаї почала кружляти над ними. Посланець Аллаха дуже розсердився, наказав швидше покласти їх назад у гніздо. Так, його милості вистачило й на тварин. Чи не засудив колись Аллах одного з пророків через мурашок? Зловмисне чи ненавмисне, цей пророк підпалив мурашник, за що був покараний Аллахом.

Так чи є можливим те, щоб сам носій оповідей про ці події, попри своє милосердя і милість Аллаха, поводився якось інакше? Пізніше з його умми вийдуть такі, яких будуть називати «пан, який не стає на мурашок». Бо вони надягатимуть на ноги дзвіночки і ходитимуть так, аби маленькі істоти, чуючи дзвін, віддалялися й не потрапляли їм під ноги. Господи! Яке ж глибоке, яке неозоре його милосердя! Навіть мурашки не були виключені з кола його милості!

Чи можуть ці люди, які не стають ногами навіть на мурашок, допустити несправедливість по відношенню до людей? – Ні, вони свідомо нікому не зроблять зле!

Колись, коли він перебував у Міні, з щілини між каменів вилізла змія. Досточтимі сахаби накинулись на неї, але змії вдалося втекти. Посланець Аллаха, який спостерігав за цим здалеку, сказав: «Вона втекла від вашого зла, а ви – від неї». Пророк назвав злом також те, що входило у наміри сахабів. Бо змія також має місце у світовому устрої. Кожна така невиправдана смерть порушуватиме екологічну рівновагу й наноситиме непоправних втрат. Нищення комах заради успіхів у сільському господарстві є злочином проти екологічної рівноваги. І є досить дивним, що у нас час подібне робиться заради науки.

Розповідає Ібн аАббас (р.а.): «Ми з Посланцем Аллаха йшли кудись. Один чоловік прив’язав вівцю, аби зарізати її, і в неї на очах гострив свій ніж. «Ти хочеш вбити її декілька разів?» – спитав його Посланець Аллаха. Хіба не звучить у цих словах справедливий осуд?

Розповідає Абдуллах ібн Джафар (р.а.):

«Якось Посланець Аллаха разом з кількома нахабами увійшов в один сад. У кутку саду стояв дуже худий верблюд. Побачив він Посланця Аллаха і почав голосити. Предводитель обох світів одразу підійшов до нього, а потім попросив знайти хазяїна і дуже різко насварив, наказав наперед краще піклуватися про тварину».

Сповнений милосердя, набагато більшого, ніж любов і співчуття, про яке так багато говорять гуманісти нашого часу, Посланець Аллаха завжди вмів зберегти свою всеохоплюючу милість від усякої надмірності, і завдяки своїй проникливості ніколи не впадав у крайнощі.

Так, він ніколи не мирився із злом і не створював оранжерей для гріха, називаючи це терпимістю. Він дуже добре усвідомлював, що терпимість з милосердя, якщо вона дістане злочинця, людину з чорним серцем, означає утиснення прав тисяч ні в чому не повинних людей. З гіркотою треба відмітити, що у наш час подібних несправедливостей більше, аніж в усі часи разом узяті. Якщо любов і милосердя не будуть на благо, то це може безперечно відбитися на правах особистості. Стосовно Посланця Аллаха неможливо віднайти жодного такого випадку.

Він любив людей до самопожертви. Доказом служить те, що Коран закликає його до помірності. Коран говорить: «Ніби ти готовий згубити себе від горя за них, якщо вони не повірять цьому посланню» (Св. Коран, 18:6). І хіба не сховався він у печері, коли атмосфера пророцтва почала панувати над ним? І одкровення знайшло його саме там.

Напрочуд розумним було його терпіння. Скільки вершин, які здавалися нездоланними, завдяки цьому терпінню піддалися. Скільки сердець, подібних до айсберга, скільки душ з льоду розтануло під цим Сонцем Терпіння і знайшло спасіння! Хіба могли прийняти іслам Абу Суф’ян, Ікріма і багато інших, якби не його терпіння і витримка?

Так, він є милістю усьому світові.

Діяння карбують образ Посланця Аллаха (с.а.с.). Яким він був досконалим фізично, так само високий він духом своїм. Високоповажний Алі (р.а.) згадував про Пророка Мухаммада: «Посланець Аллаха був найщедрішим з людей. Серцем – надчуйний, словом – надправдивий, він говорив і поводив себе так природно і тактично, що сидячи поряд з ним не відчуєш себе незатишно, а навпаки, ніби сидиш з другом. Але він володів таким високим духом, що ніхто не в змозі досягти його рівня. Він скромно прирівнювався до тих, хто сидів в колі, ніколи не підкреслював різниці між собою і тими, що знаходились поруч. Серце будь-якої людини, яка побачить його, наповнювалось любов’ю до Пророка.

А ні до нього, а ні після нього неможливо пригадати людину, яку б любили такою мірою, як його. Усі віруючі, у чиїх серцях він живе, постійно говорили і говорять:

Тебе полюбило серце, чому?
Твій образ, як день, виблискує осяйно, чому?
Так, це так. Бо він є улюбленцем Творця світів.

Опубліковано в книзі «Пророк Мухаммад – венец рода человеческого», Изд. Новый свет, М., 2004, сс. 281 – 294.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.