І держава може помилятися

І держава може помилятися

Ґюлен і повага

З Ґюленом ми розмовляли і в будинку для гостей, і в будинку його племінника в Нью-Джерсі. Меблі та їхнє розміщення типові для Туреччини. Неможливо не замислитися знову й знову, як людина може такий довгий час знаходитись в замкненому просторі. Ґюлен – дуже незвичайна людина. Зрозуміти, проаналізувати його досить непросто. Викладаючи свою точку зору, він не вважав за потрібне приховувати своїх почуттів. Звертає увагу те, що заходячи в кімнату, він не дозволяє вставати зі своїх місць тим, хто там знаходиться. Тим, хто не знає про його делікатність і встає з почуття поваги, він щоразу говорить з виразом незадоволення на обличчі: «Не треба вставати!» і входить в кімнату лише після того, як вони сядуть. Такі ситуації викликають у нього ніяковість, яку важко зрозуміти.

Ваше ім’я зазвичай згадується разом з державою. Що для Вас є виявленням держави?

Говорячи, що держава є необхідною і її не слід вимучувати, я завжди висловлював своє схвалення державі – я використовую слово «схвалення» замість слова «перевага» – і завжди підкреслюю, що навіть найгірша держава краща, аніж ніякої. Я не схиляюсь перед нею як ті, хто визнає її священною. Я віддаю їй перевагу, тому що там, де немає держави, правлять анархія, хаос і безлад. Тоді немає й поваги до ідей, не залишається свободи віросповідання і совісті, неможливо говорити про повагу до закону. Крім того, в окремі історичні періоди наш народ пережив багато негараздів через відсутність держави. Ось через такі причини я вважаю підтримку держави й громадянським обов’язком.

Якщо до того ж існують люди, які відчувають до вас повагу, пошану, це означає, що ви зобов’язані також не обманювати їх, перешкоджати їхній нестриманості й недбалості. Але в цьому є один важливий момент, до якого слід привернути увагу: якщо ми налаштовані бачити позитивні сторони, думати позитивно, давати позитивні оцінки, якщо ми не вважаємо корисним постійно брати за основу критику, руйнацію, протистояння, ненависть і ворожість, як це роблять в наші дні деякі представники опозиції, то ми віддаємо перевагу терплячості, не дивлячись на те, що бачимо деякі помилки. А таких стверджень, що, значить, державне є священним, воно безгрішне і розсудливе, і все, що воно робить є правильним, у мене ніколи не було. Й вони також можуть помилятися.

Існують і такі, хто вважає Вас занадто вірним захисником держави, і такі, хто впевнений, що Ви маєте плани, направлені на захоплення державної влади. У якості доведень згадують про касети, які розповсюджувались у 1999 роціу. Чи є для Вас держава метою, яку слід прибрати до своїх рук?

Яким шляхом йдуть ті, хто хоче прийти до влади в державі, відомо. Якби я мав такі наміри, я б також, як представник цієї нації, наслідував такий шлях. Якщо дозволите, я хочу торкнутися одного питання, яке виходить за рамки нашої теми. Мені дуже сумно, що робити подібні заяви – у якійсь мірі означає виправдовуватися. Тому що виправдовуватися в принципі протирічить моїй ідеї. З цієї причине я з сумом запитую, чи не замислюються ті, хто має такі підозри стосовно людини, яка подолала шістдесятирічний рубіж, про те, як вона жила, яким був обраний нею шлях? Я завжди закликав своїх товаришів, іноді прямо, а іноді побічно: давайте уособимося від світу, присвятимо себе тому, щоб завоювати прихильність Всевишньго, нехай ми не матимемо жодної іншої мети, окрім того, аби допомогти усім почути ім’я Аллаха й високошанованого Пророка. Якби я претендував на владу в світі, якби я бажав очолити державу, то я з юності намагався б знаходитися в таких місцях, де є можливість здійснити ці свої заміри. Добре відомо, чому віддаю перевагу я. Що може думати людина, яка провела найкращі роки своєї молодості у вікні мечеті і в дерев’яному бараку, від згадки про який у мене до цього часу починає щипати в носі. Крім того, деякі з тих, хто любив нас, відчував до нас симпатію, робили нам деякі пропозиції.

В політичному плані?

І в політичному, і такі, які виходили за рамки того, за що я міг би взятися, які я ніколи не став би виконувати. Пробачте мене, мені незручно говорити про них.

Чому ж зараз така ось людина, в молодості відштовхнувши від себе усі ці можливості, які пропонувалися, щоночі перебуваючи з думкою, що вона може бути його останньою ніччю, стане претендувати на щось подібне? Я думаю, що усі ці ствердження виходять з якихось таємних намірів.

Чому ж Ви знаходитесь настільки далеко від цього? Ви бачите якусь загрозу?

Ні, не через те, що я бачу якусь небезпеку. Якби я мав бажання управляти державою, я також висунув би де-небудь свою кандидатуру і ніхто б не мав права нічого сказати. Але, як я вже висловлювався вище, моє серце наповнюють, мої мрії прикрашають інші речі. Я надаю перевагу такому життю, як жив Ахмет Серхенді, Газзалі, Харрані, Акіль Мубенджі, йти по їхньому сліду, прийти до такого способу життя, який вів наш Пророк (мир йому), і отримати на цьому путі благословіння мого Творця. Нехай виходять наперед і управляють державою ті, хто претендує на це з наших співвітчизників, з числа тих, які мають помірковане серце, поміркований розум, спокійну совість і розуміння в цій справі. А ми їх будемо ідейно підтримувати. Якщо виникнуть такі питання, у яких ми могли б бути корисними, ми готові прийти на допомогу. Адже таким чином і досягається мета.

А якщо на чолі держави стоїть хтось, чиї погляд протилежні Вашим?

Можливо. Я в цьому плані ніколи не мав нав’язливих ідей. Хто б не став на чолі держави, я визнаю його і розумом, і совістю. Наприклад, моє перше знайомство з державою в юності сталося при покійному Мендересі. Я в захваті слухав його виступи... Він був людиною з глибинки, таким, як ми, великодушним. Я завжди обурювався тим, що його було безпідставно страчено. Хоча б ідейно, я завжди намагався підтримувати його, і, в якійсь мірі, думаю, така підтримка була здійснена.

Коли до влади прийшли Тургут Озал і пан Бюлент (Еджевіт), я й їх прийняв з схваленням. Що було потім, ви самі знаєте. Я зустрічався й з паном Месутом (Йилмаз), і з пані Тансу (Чіллер). І навіть намагався пояснити, що у випадку об’єднання вони зможуть зібрати більшу кількість голосів і перешкодити деякому безладдю, тому що я бачив, що така загроза на той час була значною. Коротше кажучи, хто б не управляв державою, ми намагалися бути на їхньому боці для того, аби протистояти безладу, який міг відбитися на нашому народі, сповзанню до анархії. Ми опікуємося збереженням поваги до нашої держави, збереженням нашої віри, забезпеченням можливості для виконання нашого релігійного обов’язку.

Я висловлювався, що можуть знайтися такі, хто скаже, що Фетхуллах Ґюлен підтримує перехід до президентської системи заради того, аби забезпечити м’який перехід до теократичної диктатури, яка є його метою, але не одержав чіткої відповіді.

Навіть у нерозвинених суспільствах слова і вчинки людей стають предметом обговорення, і, виходячи з цього, висновуються погляди. Усе те, що я зробив, сказав чи написав упродовж 40 років, не становить таємниці для народу і влади. Якби я мав такі наміри, то за десятки років вони залишили б сліди хоча б у вигляді декількох слів. Чи може людина, яка має такі таємні плани, упродовж 40 років жодним чином не дозволити їх відчути, нехай хоча б натяком або знаком. Між тим, ніхто не може вказати на жодне таке слово, крім маргінальної групи, яка переслідує інші цілі.

Й до того ж, якщо навіть людина, яка однією ногою стоїть у могилі, і має такі бажання, то яким чином це можливо здійснити? Не відбувається ніяких приготувань. Навіть на рівні сільського старости. Таке твердження насмішить порядних людей. Усі твердження з цього приводу повністю виснувані з пересторог і вірогідності, і при цьому, як я вже казав в іншому інтерв’ю, виходячи з такої логіки або алогічності, кожного лівого можна звинуватити в тому, що він є прибічником тоталітарного комунізму, а кожного націоналіста назвати расистом і шовіністом, або навіть прибічником фашистської чи нацистської форми управління державою. Над такою параноєю посміються навіть ті, у кого не сповна розуму.