Мої побоювання у звя’зку з 28 лютого до уваги не взяли

Мої враження

Фетхуллах Ґюлен нікому, за виключенням дітей, не дозволяє цілувати руку. У нього з дітьми особливі стосунки. Розмовляє з ними, запитує, як їх звати, гладить по голівці, щоразу дає по дві шоколадки. Одного разу сказав шестирічній дитині, що поцілувала йому руку: «Я не вмію творити дива, а якби міг, то всі віддав би тобі...» Діти задають йому цікаві питання: «Ти сьогодні був у лікаря? Що тобі болить? Що сказав лікар? Ти що, хворієш? Чому ти так робиш? У тебе рука болить? Чому болить?» За обідом він сів пряд з однією дівчинкою. Спитав, як її звати. Вона сказала: «Зейнеп». Ґюлен говорить: «Ти знаєш, що означає «зейнеп»? – «татова прикраса»!». Всі поїли, крім Зейнеп. Ґюлен, повернувшись до неї, сказав: «Ти їси правильніше, ніж усі ми. Не поспішаючи, щоб їжа йшла на користь. Якщо будеш завжди так робити, залишишся красивою й тоді, коли підростеш...» Діти спонукають його посміхатися…

Ваші слова про те, що можуть мати місце вбивства, які не зможуть розкрити, розцінюються як «розвідані». В одній газеті нещодавно написали, що до Вас новини доходять на декілька хвилин раніше, ніж до Президента, Прем’єр-міністра й Начальника Генерального штабу. Назли Илиджак писала, що «у Ґюлена розвідка працює добре. Він попереджав і про 28 лютого.» Дійсно, чи добре працює Ваша розвідка?

Я не маю особистої розвідки. Але як громадянин Туреччини, дуже хвилююся за долю моєї нації. Якщо людина так чи інакше не думає про особисту вигоду й свої інтереси, то вона не спить, не їсть, а лише роздумує про ту справу, якій себе присвятив. Я слухаю всіх, кого можу, черпаю відомості з різних газет, з інтернету. По-своєму їх трактую, роблю свої висновки. Є люди, які їздять і направо-наліво розповідають новини. Зараз це є і в інтернеті. Чому б чогось та не було в інтернеті? Хтось, почувши про щось у якомусь вкрай важливому місці, може сказати: «Вони планують зробити ось це.» Я можу почути про це з різних джерел. Якими б секретними не були відомості, сьогодняшній розвиток комунікацій дає можливість людям дуже швидко отримувати всю інформацію.

Ви дійсно попереджали про 28 лютого?

Як висловилась пані Назли, я тоді відчував тривогу. У зв’язку з цим я навіть зрадив своєму стилю, було таке. Я переживав за уряд того часу. Їхня поведінка давала привід цьому. Події назрівали на фундаменті їхніх суджень і способу дій. Я, сам для себе, вважаю висловлювання, які використовував у той період, свою поведінку, недостойними, тому що до теперішнього часу ніколи так не говорив, не думав. Але в той день, виступаючи по одному телеканалу, окреслив стан справ такими недоречними словами як, наприклад, «вони наробили справ», які виказували тривогу, яку я відчував.

Як поставилися до Ваших попереджень?

Не звернули жодної уваги, не надали значення. Більше того, старанням цього народу щось робиться, й можливо, це були спроби, направлені на руйнування зробленого. Я проаналізував все це і підняв цю проблему. Можливо, попав у точку, можливо, помилився. Якщо попав у точку, то виконав свій обов’язок перед моїм народом.

Я і зараз дуже уважно за всім слідкую, знову скромно намагаюся слухати те, що говориться, зважувати. До деяких думок приходжу шляхом висновків. Оцінюю те, що мені здається важливим, корисним для мого народу й необхідним говорити про це нації.

Чи досягли своєї мети Ваші попередження про злочини, які неможливо буде розкрити?

По-перше, пов’язані з цим особи поінформовані про це. Якщо розвідка, органи безпеки, система збору відомостей жандармерії робитимуть те, що повинні, вони попередять ці події, поки вони ще знаходяться в зародку. По-друге, ті, хто планує ці акції, не насміляться, відмовляться від здійснення, якщо знатимуть, що народ поінформований про них.

Якщо вони нічого не починатимуть, відмовляться від своїх планів, наш народ навіть від цього виграє. Я розмірковував так, і це дало деякі результати. Вважаю, не слід нехтувати цією проблемою.

Прецедент цьому вже був. Хіба не так давно не сталися вибухи перед синагогою? І сьогодні щось коїться в Туреччині.

Студенти університетів з сокирами й кухонними ножами не передбачають нічого хорошого. Неможливо не вгледіти, що у цього випадку будуть більш тяжкі наслідки.

На Вашу адресу звучала й критика…

Деякі можуть сказати: «Ти що, співробітник розвідки? Чого тобі треба? Якщо ти імам в мечеті, то й сиди на своєму місці, дій, як імам, а це – не твоя справа.» Так говорять ті, хто й стосовно самих себе не знає, що їм слід робити, а що – ні. Я про них нічого б не сказав. Це негарно. Громадянин Туреччини, з відомим минулим, дожив до 66 років, і навіть якщо він нічого не читає, ні про що не думає, нічого не слухає, то все одно, дивлячись на випадки такого мовчазного невдоволення, він матиме привід щось зрозуміти. На те, що говорить така людина, не слід реагувати зневажливо. Голоси, які виступають проти, можуть обернутися в обвал.

Європейський Парламент хоче розглядати алевітів як національну меншість. А алевіти вимагають, щоб їхні молитовні будинки отримали офіційний статус, щоб вони були представлені в Духовному управлінні Туреччини. Як Ви дивитесь на це питання?

До цього часу алевіти (послідовники Алі – зятя Пророка Мухаммада – ред.) в Туреччині не мали особливих проблем. В перші роки республіканської Туреччини мали місце деякі неприємні події, можливо, на них і мав місце тиск. Але зараз алевіти мають можливість доступу у всі сфери. Можуть створювати партії, служити в армії, бути губернаторами. Мені важко зрозуміти, чому деякі з них, будучи частиною турецького народу, вимагають визнання свого статусу як меншості. В державі існують закони, в рамках яких вони можуть отримувати освіту, де бажають. Можливо, вони хочуть, щоб на порядок денний вийшли деякі їхні вчення. Декілька років назад я говорив окремим нашим братам-алевітам, що дане питання неможливо вирішити на основі усної культури. Давайте реалізуємо це у виданнях. Я думаю, що це одне з питань, яким опікується Духовне управління. Можливо, вони зараз зберуть 15-20 книг – від «Хкеміята» Ахмеда Яссеві (відомий суфій з Середньої Азії, жив у XII ст. – ред.) до «Макалата» Хаджи Бекташа (відомий турецький суфій, жив у XIII ст. – ред.) й видадуть у вигляді збірки творів алевітських авторів. Якщо в подальшому виникне необхідність в молитовному будинку, то демократія повинна надати відповідну можливість. Вони й так мають молитовні будинки. Але часто деякі громадські місця використовувались з ідеологічною метою . Молитовні будинки також іноді використовувались з цією метою всупереч волі наших громадян-алевітів і ставили їх в складне становище. Однією з наших пропозицій було те, щоб поряд з мечеттю стояли й молитовні будинки. Нехай вони набудуть офіційного статусу.

Деякі алевітські групи до 17 грудня цього року (тобто до початку засідання Європарламенту, де розглядалося питання про вступ Туреччини доЄС – ред.) займалися в Європі лобіюванням у цьому напрямку…

Якщо деякі алевітські брати скаржаться на Туреччину в Європі, я вважаю це недостойним. Так само я вважаю недостойними скарги на Туреччину в Європі представників деяких кіл. В Туреччині існуєт турецьке суспільство, яке об’єднує турок, курдів, алевітів, суннітів. Якщо вони усвідомлюють себе турками, то між нами немає розрізнень.

Як Ви дивитесь на те, що вимагають від Духовного управління?

Внаслідок того, що Османи в деталях більше дотримувались ханіфітства (правознавчої школи, заснованої Імамом Абу Ханіфою – ред.), воно більше розвинулось в якості законодавчого базиса, але це сталося не за рахунок знищення інших. В республіканський період було створене Духовне управління. Алевіти можуть обіймати посади в цьому управлінні по закінченні шкіл, створених державою. Якщо вони мають установи, подібні до мечеті, вони можуть бути там імамами, можуть керувати релігійними діями в молитовних будинках. Якщо алевіти вважають себе окремою школою, то в Туреччині існують нусейріти (послідовники секти нусайріє – ред.), вірмени, сюрьяни (сірійці-християни), греки, євреї, протестанти, баптисти, бахаїсти, ваххабісти. Вони також можуть висунути свої вимоги. Якщо алевітство сприймається як школа, а на путь, яким йшов Хаджи Бекташ Велі також дивляться як на окрему школу, то й вони можуть вимагати для себе особливого статусу. Між тим, вони заборонені. Я думаю, такі вимоги створюють проблеми, ще більш заплутують становище в Туреччині. А були періоди, коли демократію сприймали більш м’яко – в період до подій 28 лютого (1997 р. – ред.) – і, хоча у нас і не було ніякої традиції, пов’язаної з школами й сектами, деякі люди вийшли на вулиці. Вони почали здійснювати релігійні дії на вулицях, і це породило численні труднощі. Таке ставлення до віри протипоказане.

Алевіти нічого не повинні вимагати у держави?

Держава нічого не говорить стосовно їхніх молитовних будинків-джемів. Їхні джеми, служіння навіть показують по телебаченню. Однак в Туреччині до цього часу є випадки, коли влаштовують облави в будинках через те, що там відбуваються дервішські обряди й спільно читають «крамольні»книги. Упродовж 40-50 років не було переслідувань через молитовні будинки. Але стосовно інших було відкрито 2000 справ. Через молитовні будинки, семаха (алевітського обряду – ред.) не було відкрито жодної справи. До алевітів ставилися більш толерантно.

Ви продовжуєте відчувати тривогу у зв’язку з можливістю убивств, які не можуть бути розкриті?

Частково. Ті, хто розраховує на це, ніколи повністю від цього не відмовляться. Я завжди дотримуюсь такої думки. І всередині країни, й за кордоном є люди, які не хочуть становлення Туреччини. Але й їм не зломити Туреччини.

Чи не могли б Ви сказати детальніше?

Можливо, не вдаватися в деталі буде правильніше. В Туреччині завжди існували люди, які займалися таємними справами. Навіть у витоків утворень, які існують навколо нас з назвою «держава в державі», стоять деякі особи. Вони походять з усіх шарів суспільства. Ті, хто не терпить Туреччину, не зносить її.

Більше говорити про це не слід. Навіть вислів «таємне товариство» викликає у деяких занепокоєння. Дивишся й дивуєшся.

Чому те, що ви висловлюєте свою занепокоєність чимось, сприймається деякими людьми на свій рахунок? Ти не є людиною з «таємного товариства», чому тоді ти переживаєш?! Держава говорить, органи безпеки говорять, виступають в суді: завжди існували деякі таємні організації. Але всі вони різні. Одні намагаються викачати гроші з держави. Інші організовують кривавих убивць.

Ви бачите, які факти останнім часом спливають навіть у зв’язку з таким, можна сказати, невигадливим, дитячим способом злодійства, як хапання сумок з рук перехожих. Впритул до шантажу каймакама.

І якщо, дивлячись на все це, ти говориш, що не існує жодних організованих структур, товариств, це означає, що ти маєш інші проблеми.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.