Суперечки про халіфат – справа рук суперсил

Мої враження
Порівняння з місіонерами його засмучує

Упродовж всього інтерв’ю Фетхуллах Ґюлен не видавався розгніваною і роздратованою людиною. Він не поступався собі й тоді, коли я ставив питання, пов’язані з тяжкою критикою й звинуваченнями на його адресу. Часто використовував такі вислови, як «пробачте», «мені не пристало», «я з соромом кажу, що...», а потім: «не розуміють», «не знають», «вони загинули жертвою своїх відчуттів», «говорять по завченому», «говорять неправду». Замість роздратованості в його оцінках переважав жаль. Він дійсно розсердився на те, що деякі ісламістські групи перешкоджають процесу встановлення міжконфесійного діалогу і толерантності з місіонерством, і сказав: «Я лише зауважу про них, що вони перекручують дійсність, вони, перепрошую, брешуть».

Як Ви дивитесь на відродження халіфату?

У 1924 році, коли мали скасувати халіфат, Ісмет Паша (Ісмет Іненю, другий після Кемаля Ататюрка президент Турецької Республіки – прим.) виступив проти скасування халіфату з тієї причини, що «він (халіфат) став наслідком поваги до Турецької Республіки», і, навпаки, викладач методології ісламського права, депутат з Ізміру пан Сейіт підтримав ініціативу скасування, і навіть підготував брошуру про історію халіфату, виходячи з аята «І сказав твій Господь ангелам: "Я поставлю на землі намісника"…» (Св. Коран 2:30). У ній він зупиняється на тому, що халіфом мусульмани називають людину, яка стоїть на чолі держави. Він розповідає, що всі праведні халіфи (Абубакр, Омар, Осман, Алі, хай буде задоволений ними Аллах – прим.) обиралися по-різному, потім пояснює, що неможливо встановити єдину систему виборів і називає їх справжніми халіфами, тому що вони додержувалися справедливості при виконанні своїх обов’язків.

Тобто, він говорить, що після чотирьох халіфів халіфат перестав існувати?

Він говорить, що вони являли собою представників дійсного істинного халіфату, а про наступних говорить, що їх можна вважати представниками «відносного халіфату». Адже і наш Пророк Мухаммад (хай благословить його Аллах і вітає) призволив вказати, що «халіфат продовжуватиметься після мене 30 років». Цей строк скінчується в період правління пошанованого Хасана, який правив упродовж 6 місяців після пошанованого Алі (хай буде задоволений ними Аллах). В одному з інших хадисів, які викликають досить великі сумніви, він призволив сказати, що цей строк складатиме «70 років, якщо ви будете йти у вказаному напрямку», потім розпочнеться «царювання і правління», а потім «на чолі народу встануть деспоти». Пан Сейіт говорить так: «Судячи з того, що немає халіфа, обраного більшістю або хоча б людьми, думку яких поважають, і людини, яка зберегла ідею халіфату, виконуючи свої обов’язки, як істиний халіф, це не безумовна проблема». Кінець халіфату було покладено Великими національними зборами Туреччини як ототожненим органом. Ніхто не заперечує.

Ви бачите в цьому питанні швидше політичну, аніж релігійну сторону

Говорячи про релігійну сторону, спочатку необхідно подивитися у відповідні аяти і хадіси, знайти те послання Посланця Аллаха, в яких він говорить про це, дослідити, наскільки детально він на цьому зупиняється. Наприклад, чи говориться про те, що держава, яка не є халіфатом – незаконна? До якої міри вирішальне значення має це питання? Я намагався висловити міркування пана Сейіта. Йому ніхто не заперечував.

При згадці про халіфат першими на пам’ять приходить згадка про ісламістський рух. Минулого року 3 березня в це питання навіть було внесене нове розуміння.

Найважливішим є те, аби жити у відповідності до мусульманських вимог. Неправильним є висунення на передній план другорядних історичних питань, з яких завжди можна сперечатися. Якщо на цих питаннях загострюють увагу деякі ісламські групи, то я не знаю, ким вони були засновані. Невже в епоху Емеситів, Аббасидів існував істинний халіфат? Невже Язід, Валід були істинними халіфами? Про що тоді сперечатися зараз? Ці суперечки можуть бути й результатом усвідомлених або неусвідомлених старань тих, хто не виконує повністю всі мусульманські вимоги, направлених на приховування свого безчестя.

Ви знаєте, що це питання, з однієї сторони, пов’язане також з проектом Великого Близького Сходу.

Я думаю, що певні суперсили висувають на передній план проблему халіфату, намагаючись створювати привід. Наприклад, якщо це питання підняти в Туреччині, Пакистані, Індонезії або в будь-якій іншій країні, то інші країни виступлять проти. Тому, що створені національні держави, кожна має незалежність. Можливо, це саме хоче зробити й хтось інший з якихось міркувань. Якщо в Туреччині є такі, хто обов’язково прагне цього, то я скажу їм, що вони мають ще раз зібратись з думками, я не хочу стверджувати, що вони – чиїсь агенти. Якщо цього хоче хтось ззовні, то я розглядаю цю «зовнішню пропозицію» як непевну. Я скажу, що, перепрошую, на це питання необхідно звернути увагу, адже у ньому є червоточина. Я думаю, що необхідно бути ще більш уважним до тих, хто намагається висунути це як найважливіше впитання порядку денного зовнішнім силам або тим, хто з ними пов’язаний...

Якщо брати до уваги організації, яким володіє цей рух, то видно велику матеріальну силу. Існують такі думки, що це становище не являє собою проблеми, доки Ви живі, але потім стане причиною великого розподілу. Що за структура стоїть перед нами, що буде після Вас?

Насамперед, я повинен підкреслити, що деякі створюють цю проблему в своїй уяві, виходячи повністю з власних підозр, і намагаються будувати на цьому неправильні погляди, багато ідей. Якщо все з самого початку ґрунтується на підозрах, то наступні ідеї не можуть не бути неправдивими. І пропозиції, які стосуються розподілу матеріальних можливостей й обрання лідера після моєї смерті – це безпідставні твердждення, засновані на підозрах і свідомо висунуті кимось з метою замутити голови людей. Як я казав при кожній нагоді, ця місія не пов’язана з якою-небудь певною особою, це надбання народу, і заклади належать народові.

Не існує жодної офіційної структури чи її підрозділів, які слід поділити, жодної позиції лідера, заради якої варто боротися. Люди відчували до когось повагу, з пошаною дослухалися до слів, служили і продовжують служити своєму народові так, як вони радили. Хоча ті, хто говорить про це, і не погодився з цією порадою, але люди сприйняли думки, які здалися їм правильними, як пораду, і виконали її. Питання в тому, що люди в різних місцях об’єдналися на підставі спільних почуттів і думок, і займаються схожою діяльністю, і це нормально. В тому числі і єдність віри, мови, культури.

До того ж не слід забувати, що цінності, навколо яких відбувається об’єднання, є природними, тобто вони є цінними за своєю сутттю, і цінність їх є незмінною, тому вони і завтра будуть збирати людей навколо себе і прив’язувати до себе, як це відбувається сьогодні. Наші релігійні і національні цінності існують не завдяки якимось особам, а їхня наявність не залежить від присутності певних осіб. Цих цінностей достатньо і для того, аби люди не розсіялись і завтра, а трималися разом. Поки ця місія буде провжувати виконуватися в тому напрямку, який нам вказує Аллах, Всевишній не дозволить відбутися розколу, роз’єднанню. Ми сподіваємось на Нього, знаходимо пристановище в Ньому.

Ви робите наголос на народі Анатолії.

Туреччину потрясали значні економічні кризи, і немає гарантії, що не стануться наступні. Сьогодня може здаватися, що в реальному плані економіка стабілізуеться, справи йдуть добре, але реальна динаміка стабілізації полягає в тому, щоб люди довіряли одне одному – це складає психологічну сторону проблеми, і, завдяки цій довірі вони мають діяти, не тривожачись, і відновити свої підприємницькі ідеї.

Ми подолали деякі кризи, звільнилися від цієї кризової психології. Хоча коло думок є відкритим, ми, якщо буде на те милість Аллаха, забезпечимо й реальну стабілізацію економіки.

Сьогодні дивишся і бачиш, що народ країни, який пережив одну за другою вдосталь криз, який має власні проблеми, надає підтримку всьому світові, ніби йому самому немає за що турбуватися.

Коли я думаю про це, мої очі наповнюються слізьми. Існує багато безробітних, які потребують навіть хліба, в країні виникає безліч проблем, але, подумайте, що в той самий час деякі представники цього народу створюють комерційні заклади в різних кінцях світу, відкривають освітні заклади, і живуть так, ніби надумались освітити весь світ. Поки деякі хочуть втягнути інших в конфлікт, силкуються зіткнути інших навіть в тих місцях, куди направились ніби для встановлення діалогу, наші люди йдуть туди, аби допомогти примиренню людей і по-дружньому навчають світ новим правилам.

Чи вплинули на Вас так само й інші особи, як і Бедіуззаман?

Як вказував Зубаір Гюндюзальп, почуття вдячності, поваги до якоїсь людини деякою мірою пропорційні тому, як вона нам була корисною.

Я міцно прив’язаний до нашого Пророка Мухаммада почуттями, думками, які я успадкував від батька й матері. Але коли я прочитав в книзі Бедіуззамана в розділах «Мусізатуль-ахмедійє»й «Решхалар» про те, що зробив наш Пророк (хай благос­лавить його Аллах і вітає) в світовому масштабі, то я сказав собі: «Значить, до цього часу я дивився на це здалеку, і це миготіння далеких зірок наблизилося до мене так, що до них можна дотягнутися рукою, як це намагаються робити діти».

Наші питання стали для мене ще більш переконливими після того, як я прочитав Бедіуззамана. Наприклад, якщо він став причиною того, що я повірив в існування Аллаха ще більше, чим в те, що два по два дорівнює читири, якщо за його посередництвом у мене в серці запалилося світло любові й віри до Аллаха, то відчувати вдячність стосовно нього – мій обов’язок.

Мені здається, що ким би ні була людина, яку ти читав і від якої мав добрі наслідки, необхідно без вагань, без сумнівів, спокійно назвати його ім’я. Цього вимагає людське єство.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.