Засів для вічності
Усвідомлюючи себе своєрідною нацією, наші предки постійно прагнули до пізнання навколишнього світу, аби порівняти свої досягнення з досвідом сусідів, навчитись чогось нового в чужинців. З цією метою одні вирушали в далекі мандри, аби відкрити для українства інший світ. А інші торували шляхи духовного пізнання світу інших культур.
Розвиток сучасних засобів масової інформації дає можливість пізнавати різноманітний досвід близьких і далеких сусідів не покидаючи отчого дому. Головне при цьому – віднайти те раціональне зерно в мудрих помислах чужинців, яке зможе заврунитися і на власному полі врожаєм для майбутнього поступу, в якому доведеться враховувати особливості розвитку великих і малих націй, рахуватися з їхніми традиціями, аби і вони мали за обов’язок поважати наші звичаї.
Одним із таких мудреців сучасності, який закликає всіх землян до взаєморозуміння, взаємоповаги, є видатний син турецького народу Фетхуллах Гюлен. Цей мислитель запропонував шлях до порозуміння між народами через діалог, торуючи його власним просвітницьким досвідом. І найважливіше при цьому, на його думку, дотримання людьми «моральної чистоти у всіх діяннях, відновленні духовності, самосвідомості й почуттів, а також оцінювання всього відповідно до праведності серця».
На переконання Гюлена, коли ми дотримуватимемося цих принципів, то подолаємо межі індивідуальної замкненості й ухвалюватимемо суспільно важливі рішення з повним усвідомленням того найважливішого, до чого прагнемо. Крок за кроком наближаючись до мети, ми зможемо зв’язати все з вічністю і оцінювати все відповідно до цього великого критерію.
Багато з того, що виповідає цей мислитель про проблеми турецького суспільства, притаманне й нашому непростому поступові. Хіба ми, забувши про свою багату духовну спадщину й про свій колосальний внесок у світову цивілізацію, не стали поводитися, як народ без роду й племені, без власної історії. А дехто навіть став сторонитися своєї національної приналежності.
Те, що каже Гюлен про свій народ, стосується й нас: «Із кожним днем віддаляючись від самих себе, ми стали майже залежними від чужих цінностей. І як сумно, що народ, власник у минулому великої історичної спадщини, чия мудрість поширювалася на все, починаючи від понять віри й естетики і закінчуючи роздумами про долі людей, став уособленням «давно минулих днів»…
Протягом кількох минулих століть у турків нагромадилося багато проблем. В основі їх, вважає Гюлен, «лежить наша помилкова зосередженість на зовнішньому аспекті ісламу й зневажливе ставлення до перлини, схованої у ньому... Ця зневага, у свою чергу, призвела до деспотизму у сфері знань, мислення й у керівництві; до безнадійності, що породила безлад, який охоплює всіх індивідів та інститути; до плутанини в нашій роботі; ми перестали звертати увагу на розподіл праці. Одним словом, нашими трьома найголовнішими ворогами є неуцтво, бідність і внутрішній розкол…».
Просвітитель на власному досвіді переконався, що для подолання цього комплексу суспільних проблем передусім необхідно піднести рівень освіти народу. Тому Гюлен закликав співвітчизників за допомогою освіти служити своїй країні й людству в цілому. Він рекомендував шляхом відкриття шкіл допомогти державі у справі освіти, а людям культурно розвиватися. Неуцтво можна перемогти завдяки освіті, бідність – завдяки роботі й капіталу, а внутрішній розкол – завдяки діалогу й єдності. Розв’язання всіх проблем у цьому житті залежить від людей, а освіта є найбільш ефективним засобом, незалежно від того, маємо ми паралізовану соціальну й політичну систему чи навпаки – злагоджену систему, що працює як годинник.
Ще один важливий чинник суспільного руху Гюлена – виховання молодого покоління, бо майбутнє нації залежить від її молоді. Нація, яка втрачає свою молодь і залишає її під впливом іноземної культури, ризикує втратити свою самобутність, бо стає культурно й політично слабкою.
Знання посідають визначне місце у світі, який швидко ущільнюється в процесі глобалізації. Тому сьогодні є потреба в новому мисленні, новому підході до наук, новій філософії життя й у нових освітніх закладах. Нові покоління повинні бути мобілізовані в кожному періоді свого життя, від дитячого садочка до середньої школи, звідти до університету й до спеціалізації обраних професій, де вони можуть виявити себе з кращого боку. Тільки такі зусилля уможливлять побудову майбутнього, заснованого на знаннях.
Кожна людина розуміє питання про новий світовий порядок по-своєму й оцінює його з різних позицій, відповідно до світогляду. Це є абсолютно природнім процесом. Наприклад, люди, які постраждали від негативного інтернаціоналізму (комунізму), сприйняли шовінізм як свій порятунок і виявляють схильність до нього. Між іншим, у прагненні не втратити свою прадавню історію, сьогодні майже кожна нація в Азії повертається до своїх цінностей настільки, наскільки вона почуває в собі націоналістичні настрої. У наш час цим можна пояснити й оцінити зміни, що відбуваються в росіян, узбеків, казахів, азербайджанців. Сьогодні такі важливі зміни відбуваються і в інших країнах. У світі такі «зміни» й «формації» сприймаються нормально, якщо вони не завдають шкоди іншим людям. Але якщо буде знайдений шлях і метод для того, щоб мати більший зиск від цих змін, то стане можливим і запобігання людським трагедіям, які можуть виникнути в майбутньому.
Ось чому Фетхуллах Гюлен так багато роздумує про ставлення в сучасному світі до ісламу. Йому як правовірного мусульманину болить те, що не всі правильно розуміють цей релігійний світогляд, а відтак автор детально пояснює, що нині іслам перетворився в спосіб життя, культуру. Є мусульмани, які змінили іслам відповідно до свого бачення. При цьому не маються на увазі радикали чи екстремісти, а йдеться про звичайних мусульман, які дотримуються ісламу так, як їм це зручно. А необхідною умовою для ісламу, наголошує мислитель, є щира віра й життя відповідно до цього.
Оскільки іслам розглядає кожну людину як цінність, невіддільну від цілого роду людського, Коран стверджує, що вбивство однієї людини прирівнюється до вбивства всього людства. Адже одне життя представляє життя всіх. Тому порятунок життя однієї людини рівносильний порятунку життя всього людства. Щодо прав людини, то іслам велить, що «право є право, немає менших чи більших прав». Інакше кажучи, іслам вважає, що права людини й права суспільства рівні, і не можна жертвувати одним заради іншого. Ба більше, щодо цього іслам сформулював такий принцип: «Якщо в одному судні перебувають дев'ять убивць і одна безневинна людина, то це судно не може бути потоплене для покарання цих дев'яти вбивць».
Для Гюлена є необхідним пояснити той факт, що мусульмани не можуть бути терористами. Люди повинні розуміти, якщо вони вчинять зло, нехай навіть величиною у найменшу часточку, то їм доведеться розплачуватися як у цьому житті, так і після смерті.
На думку Гюлена, твердження Гантінгтона про зіткнення цивілізацій, не є реалістичними припущеннями про майбутнє – це санкції, що визначають нові цілі для пануючих світових сил, які намагаються впливати на суспільну думку в рамках цих цілей. До розпаду східного блоку існувала ідея зіткнення між Сходом і Заходом, або між країнами НАТО й Варшавського договору. Цього разу створюються нові ворожі фронти й готуються зіткнення між цивілізаціями, засновані на релігійних і культурних відмінностях.
Аби до цього не дійшло, ми повинні прислуховуватися один до одного, мати терпіння усвідомити й зрозуміти позицію іншого. За Гюленом, терпимість повинна стати невід'ємною частиною кожного з нас, цінністю, яка надає нашим помислам особливого відтінку. На його думку, сьогодні потрібно максимально активізуватися у створенні в нашому суспільстві «Платформи толерантності». Бо воно нині й справді перебуває на порозі кардинальних змін, пов'язаних із процесами глобалізації, і ми говоримо про важливість діалогу з іншими країнами, забуваючи про те, що діалог повинен починатися усередині суспільства. У цьому контексті вияв толерантності повинен неодмінно заохочуватися.
Ще один важливий постулат Гюлена: «У країнах, де немає терпимості, у суспільствах, де немає толерантного ставлення між людьми, не може з'явитися колективна свідомість і одностайність. У подібних країнах будь-яка, навіть незначна вільна думка стикається з протиборством, а те, у свою чергу – зі своїми суперечностями, і так далі, нарешті, усе це заплутується в павутинні взаємних суперечностей, аргументів і контраргументів. Зусилля мислителів тут не мають результатів. У такій країні здорове мислення в принципі неможливе, а свобода віросповідання не більш ніж утопія, здійснення якої однаково не гарантує того, що люди зможуть жити за своїм вибором: вірити, в що хочуть, і керуватися своїм релігійним переконанням. Більше того, утвердження в подібній країні правової держави неможливе за визначенням, навіть якщо вона формально присутня, то це однак не більш, ніж міраж, оманна, ілюзія. За відсутності толерантності й терпимості не може бути й об'єктивних засобів масової інформації, що несуть людям добро й світло, а також глибокої наукової думки й здорової масової культури».
Багато нових думок з’являється після ознайомлення з творами Фетхуллаха Гюлена. Зрозумілими вони для нас є й тому, що перегукуються в окремих моментах із духовною спадщиною нашого великого філософа Григорія Сковороди, інших українських мислителів, відтак змушують повертатися до власного джерела мудрості, аби воно ніколи не замулювалося. Завжди лишається своєчасним Шевченкове: «І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь».
У взаємному збагаченні культур – справді рясний засів майбутнього врожаю для всього людства. І в цьому сенсі український читач знайде багато корисного для себе в ознайомленні з творчістю видатного турецького мислителя-просвітителя сучасності.
Володимир Сергійчук, голова Міжнародної громадської організації Платформа «Діалог Євразії», професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук.
- Створено .