Коли будується новий світ
Життя й дух надії
Економічна криза в Туреччині за останній рік спричинила загальну атмосферу песимізму в суспільстві. Глобальна війна проти терору, яка розпочалася після терактів 11 вересня, і різні сценарії, що пов’язані з військовими операціями в Іраку, прикордонним сусідом Туреччини, також послабили позитивні сподівання. Що ви думаєте із цього приводу?
Надія – довічна рушійна сила життєдіяльності людини, яка дивиться на життя крізь призму свого Творця й живе відповідно до Його настанов. Надія – невичерпне джерело для тих, хто більше думає про інших, ніж про себе, для тих, хто бачить істинне щастя в щасті інших, і для тих, хто знаходить сенс життя в підтримці життя інших. Надія – джерело енергії, яке ніколи не вичерпується для тих, хто присвятив себе благословенному ідеалу життя на рівні серця й душі, звільнивши себе від обмежень часу, простору, матеріальності й нафса. Тому, коли інші втрачають надію й думають, що все скінчилося; коли сила й могутність нації підірвані; коли рішучість і сила волі слабнуть, руйнуються землетрусами, ураганами й повенями; коли люди, що звикли покладатися на високі звання, посади, незліченні багатства, силу й міць, що не є заслугою цього власника сили й могутності, і люди, які через свою нездатність знайти істину прикипають усім серцем до тлінного і минущого, впадають у відчай; саме тоді надія людей, ідеали і якості яких описані на початку цього параграфа, набуває такого епічного значення, що вона готова кинути виклик Всесвіту за будь-яких умов. Вони продовжують свій шлях, навіть коли фортуна відвертається від них і їхні плани руйнуються неодноразово, й умудряються квітнути навіть у скруті. Вони стають життям для мертвих душ і силою для зігнутих колін.
Один західноєвропейський історик, розмірковуючи про наше суспільство, зазначив: «Коли інші втрачають надію навіть на захист, для турків настає час наступу». Нові свіжі паростки, які з'явилися після спустошливого вторгнення монголів і розколу Анатолії; нове відродження й життєстійкість, що укріпилася після поразки в долині Чубук; відчайдушний героїзм вояків поблизу Чанаккалє за часів Першої світової, де бої велися не на життя, а на смерть і, врешті-решт, Національно-визвольна війна; усі ці події справляють на людину таке враження, наче історичною місією турецького народу є постійне створення легенд героїчного відродження, яке спирається на віру й надію.
Сьогодні я намагаюся терпляче й зі словами подяки до Бога ставитися до тих серйозних проблем, які пов'язані з моїм здоров'ям. У моїй душі живе невимовна туга за моєю батьківщиною, яку люблю понад життя. Ця ностальгія й життя далеко від води, повітря, гір, земель, неба рідних місць і їх людей зі світлими обличчями відображається як величезна порожнеча в моїй душі. Я із тривогою, але водночас і з надією, хоча й не завжди регулярно, спостерігаю за подіями в рідній країні, яку дехто розцінює як місце, де вже неможливо жити. Я уважно стежу за політикою США й тими діями, які вони проводять у світі, і намагаюся побачити, куди вони можуть привести нашу планету. Але всупереч усьому моя надія на світле майбутнє людства завжди свіжа, як вічнозелений листочок, і я ніколи не перестаю дивитися у завтрашній день із надією.
Людина – першооснова всього
Людина з усіма її особливостями є творінням, яке нелегко пізнати. Щоб пізнати людину, спочатку варто пізнати буття, а щоб пізнати буття, треба пізнати людину, яка увібрала в себе усі світи і, відповідно, суть і особливості всього сущого. По суті, пізнання самого себе є першочерговим завданням самої людини, тому що сутність людська є вікном, яке відчиняється для пізнання нею свого Творця. Тому першим і найважливішим завданням кожної людини є усвідомлення й пізнання самої себе, за яким іде її звертання до Бога крізь лінзи своєї просвітленої душі. На жаль, багато з нас ігнорують це. Дійсно, скільки людей ми можемо нарахувати, які часто займаються самокритикою? Скільки людей ми можемо нарахувати, які часто критикують самих себе, заново відкривають себе щодня кількаразово разом зі своїми слабкостями, змогами, недоліками, джерелами сили, втратами й надбаннями? Скільки людей може мандрувати у своєму внутрішньому світі? Скільки людей ми можемо нарахувати серед тих, хто по-справжньому намагається вивчати власне буття, не керуючись швидкоплинним подивом або випадковою цікавістю, не зупиняючись на своїх помилках і не деградуючи? А замість цього, натхненні бажанням довідатися й зрозуміти свою повноцінну натуру, саджають своє «я» на стілець перед собою, обстежують і ставлять діагноз наче милосердний, умілий і раціональний лікар. Але, незважаючи на безутішні пошуки, людина ніяк не може знайти щастя серед «загубленого раю», точніше, свій «загублений рай», тому що вона не досліджує по-справжньому своє буття.
Виняткові права владної меншості
Жодним чином неможливо недооцінити результати наукових досліджень, дива цивілізації й високі технології. Але чи спромоглися ми на застосування цих наукових досягнень, які є результатом величезної інтелектуальної праці й значних людських зусиль, і швидкість і глобалізацію, які є результатом технічного прогресу, для служіння високій меті? Чи служать простір, який люди намагаються з кожним прийдешнім днем стиснути до розмірів маленького села, і час, який люди хочуть зменшити до нуля, меті, що перевершує самих людей? Чи може вони самі стали кінцевою метою? Або вони служать, незважаючи на переважну більшість інших людей, мирським гараздам й процвітанню меншості, яка володіє «патентом» на всі ці досягнення? Якщо досягнення найвіддаленіших галактик Всесвіту, дослідження кожної істоти й буття, доскональне знання всього світу як свого рідного села або району і поінформованість навіть про найбільш приховані речі ставиться вище людських потреб, бажань, цінностей і поваги до особистого життя, то прийшов час розглянути таке питання: чи варто жити в такому сучасному світі наукових досягнень, а чи краще жити без них, у світі минулих століть, де люди були щасливішими, де особисте і суспільне життя й стосунки були засновані на людських цінностях.
Наука, технологія й швидкість ніколи не були й не є першочерговими потребами людства. Але також абсолютно неправильно заперечувати науку й техніку з «ідеалістичних» позицій. Така опозиція може бути тільки утопією. Людству немає ніякої користі від лайки на адресу верстатів і машин або прокльонів на адресу фабрик і заводів. Якщо навіть ми всі разом будемо паплюжити машини й заводи, однак вони продовжуватимуть свою роботу. Тому можна сказати, що тут важливим є не тип або форма технологій, а ті, хто керує цією наукою й технікою, де і з якою метою вони використовуються. Наука й техніка в руках безвідповідальної меншості можуть перетворити світ на пекло. Якщо ті ж самі інструменти будуть у руках янголів, то ніхто ніколи не постраждає. Людство постраждало найбільше від тих, хто думає, що правий той, хто має силу й владу, так само як і від безкінечних амбіцій. Наука й техніка разом із високою швидкістю життєвого процесу – священні й гідні поваги тільки тією мірою, наскільки вони направляють людей до гуманної мети, допомагають у досягненні цієї мети, приносять мир і щастя, і полегшують тугу й біль розлуки. І не гаючи часу, займаються всілякими проблемами, служать підтримці загальної гармонії в усьому світі, допомагають підтримувати рівноправні відносини між країнами, беруть участь у розв'язанні мирських і духовних проблем і дають імпульс науковим дослідженням і відкриттям, які зміцнюють наше розуміння. Але коли наука й техніка далекі від зазначених цілей і самі стають цінностями, і коли вони служать тільки самим собі або тільки інтересам меншості, тоді їхня відсутність краща, ніж їхня наявність.
Наука й технології у служінні людству
Під час побудови нового світового порядку чи стануть «володарями світу» ті, у чиїх руках високі технології і хто йде попереду за рівнем наукового прогресу? Чи достатньо буде лише науки й техніки, незалежно від того, чи служать вони добру, людству і щастю людей?
Я вірю, що наука й техніка повинні розглядатися з такої точки зору: для чого служать сьогодні наука й техніка? Чи служать вони укріпленню взаємовідносин між людьми, між людиною і суспільством, між суспільством і державою, взаємній любові, повазі й підтримці один одного в усіх хороших починаннях, тобто терпимості, сприйняттю усіх людей такими, якими вони є, правді, відданості й повазі до прав? Або ж вони служать неправді, обману, злим намірам, наклепам й зануренням у гріхи і помилки інших людей, порушенню недоторканності особистого життя й вторгненню в особисте життя інших? Чи служать вони справжній повазі до таких фундаментальних прав і свобод, як свобода віросповідання, право на життя, охорона особистого майна, продовження свого роду, захист розумового і фізичного здоров’я? Чи служать вони добрим намірам, взаєморозумінню, справедливості і відповідальності у відносинах між державами і націями, відмові від експлуатації, повазі до основних прав и свобод людини? Чи вони служать пануванню капіталу й грубій силі? Якщо наука й техніка бачать і підтримують тільки негативне із зазначених вище пунктів, то майбутнє стане суцільним жахом для людства.
Якщо й у майбутньому нашими загальноприйнятими цінностями будуть ці негативні елементи, які зараз панують у світі і є опорою глобалізації, то ми ніколи не будемо в змозі змінити на краще реалії сучасного світу. Сьогодні половина світового населення живе на два долари в день, а один мільярд людей намагається вижити за ще менші гроші. Чверть світового населення не має доступу до чистої питної води. Інфекційні хвороби, такі як СНІД, швидко перетворюються в загальнолюдську загрозу, а охорона здоров'я, яка є фундаментальною потребою й правом людини, давно перетворилася в індустрію дорогих послуг. Глобальне потепління й забруднення повітря набули загрозливого характеру. Більшість світового населення не має жодних демократичних прав. Порушення прав людини давно стало гіркою повсякденністю у багатьох країнах. Життєві умови в цих країнах дотепер залишаються жалюгідними. Імовірність стати жертвою актів насильства й терору в локальному й міжнародному масштабі наразі дуже висока.
Мусульманин не може бути терористом
Після терактів 11 вересня в усьому світі почали обговорювати зв'язок між ісламом і терором. Що ви думаєте із цього приводу?
Я думаю, що тут буде корисно зупинитися на темі терору. Спочатку я повинен сказати, що будь-яка релігія, дарована нам Богом, хай то Іудаїзм, Християнство або Іслам, не припускає навіть і гадки про можливість терору, не кажучи вже про пропаганду терору. По-перше, з погляду Бога, життя має найвищу цінність. Усе буття було запрограмоване на те, щоб у результаті дати життя. Життя – назва божественної таємниці, яка дозволяє одній сутності мати контакти і співіснувати майже з усім світом. Істота без життя – сирота, якщо це навіть величезна гора, і її стосунки з навколишнім середовищем обмежені тільки прилеглими об'єктами. З іншого боку, все, що має життя, якщо це навіть проста медоносна бджола, може назвати всю земну кулю «своїм садом» і сприймати всі квіти як друзів. Ця бджола входить у контакт з багатьма творіннями, починаючи від Сонця й повітря і, закінчуючи людьми. Таким чином, життя є місцем концентрації всіх атрибутів й імен Бога. Бог послав нам релігію, щоб вона захищала ті п'ять фундаментальних цінностей, однією з яких є вельми ціноване Богом життя. Оскільки Іслам розцінює кожну людину, на відміну від інших творінь, як єдине ціле, тобто подібною до всього роду людського, він прирівнює вбивство однієї людини до вбивства всього людства. Адже одне життя представляє життя всіх. Тому порятунок життя однієї людини рівносильний порятунку життя всього людства. Щодо прав людини, то Іслам велить, що «право є право, немає менших чи більших прав». Інакше кажучи, Іслам вважає, що права людини й права суспільства рівні, і не можна жертвувати одним заради іншого. Ба більше, що до цього іслам сформулював такий принцип: «Якщо в одному судні перебувають дев'ять убивць і одна безневинна людина, то це судно не може бути потоплене для покарання цих дев'яти вбивць».
Терор не може бути засобом досягнення ісламської мети
По-друге, іслам зобов’язує, щоб цілі були добрими і законними, щоб засоби і методи досягнення цілей також були благими і законними.
Іслам попереджає, що використання незаконних засобів і шляхів для досягнення законних цілей приведе, зрештою, до діаметральної протилежності очікуваного результату. Щодо цього, ми можемо сказати, що тероризм ніколи не може бути засобом досягнення жодної ісламської мети. Крім того, іслам ніколи не схвалював війну, яка є однією з реалій життя. По-перше, іслам пов'язує війну, насамперед, з обороною й захистом, і вважає її законною тільки в межах принципу самооборони. По-друге, із запобіганням безладів, що спричиняють масові зіткнення, соціальні катаклізми, хаос, які відповідно до настанов Корану, гірші за вбивство. Іслам вважає, що участь у війні можлива тільки за наявності цих умов. Тобто, вперше в історії людства іслам увів серйозні обмеження й принципи щодо війни. Саме такі накази, що беруть початок із Корану й суни, віддавали мусульманські правителі своїм військовим полководцям:
«Жодним чином не дозволяйте страхові перед Богом щезнути з ваших сердець. Не забувайте, що ви нічого не можете зробити без згоди на те Бога. Завжди пам’ятайте, що іслам – релігія миру й любові. Мужність, хоробрість і побожність Посланника Бога повинні завжди служити моделлю для Вас. Не зазіхайте на засіяні поля й фруктові сади. Поважайте священиків, ченців, які живуть у храмах, і людей, які присвятили себе служінню Богу, і не кривдьте їх. Не вбивайте цивільних, не чиніть протиправних дій щодо жінок, і будьте уважні до почуттів переможених. Не приймайте дарунків від місцевого населення. Не намагайтеся розмістити своїх воїнів у будинках місцевих жителів. Не забувайте читати свою молитву п'ять разів на день. Бійтеся Бога й не забувайте, що смерть може знайти вас у будь-який час, навіть на відстані тисячі кілометрів від бойовища. Тому будьте завжди готові до смерті».
Воєначальники намагалися бездоганно й точно виконувати ці накази. Війна може оголошуватися і вестися державою тільки у випадку крайньої необхідності й тільки в рамках певних принципів. Вона не може бути оголошена окремими людьми й організаціями. Такі принципи дають нам ясно зрозуміти, що в ісламі немає місця актам терору, які не визнають ніяких цінностей і правил, і націлені на руйнацію й повне знищення загальнолюдських цінностей, які потребують захисту. У зв’язку з цим терорист не може бути істинним мусульманином, а мусульманин не може бути терористом. Мусульманин не може бути терористом, тому що в цьому світі іслам установив найсуворіші покарання для тих, хто ставить під загрозу життя й безпеку людей.
Також іслам попереджає, що в потойбічному житті найсуворіші покарання й вічне пекло чекає на тих, хто не визнає Бога, убиває людей і навмисне загрожує життю живих творінь. Будучи мусульманином і дотримуючися настанов віри й ісламу, людина не може вчинити те, за що накладається така сувора кара. Таким чином, терорист не може бути істинним мусульманином, а мусульманин не може бути терористом.
Проблеми ісламського світу
Якщо теракти, чи то в ісламському світі, чи в інших місцях, продовжують відбуватися, то цьому явищу спочатку варто поставити точний діагноз, потім лікувати відповідно до висновку. Ми можемо перерахувати головні причини, що підштовхують деяких людей в ісламському світі жити з ідеологією насильства за правилами тероризму, і пояснити, чому терор є серйозною проблемою у світі:
1. Ісламський світ увійшов у двадцяте століття в стані гнобленого, скривдженого й колонізованого світу. Перша половина двадцятого століття пройшла у визвольних війнах і в боротьбі за незалежність, які були розпочаті в дев'ятнадцятому столітті. У всіх цих війнах іслам завжди відігравав роль важливого фактора в об'єднанні й спонуканні людей до дії. Оскільки ці війни велися проти інтервентів і окупантів, то іслам почав ототожнюватися з національною незалежністю і звільненням від гніту окупантів. Пізніше, після створення у цій частині світу національних держав, владна еліта не зуміла консолідуватися зі своїм народом. Замість того, щоб створити умови для наслідування населенням країни істинних ісламських цінностей, у цих країнах установилися далекі від народу, його цінностей і традицій режими. Це спричинило те, що в очах народу іслам став опорою й притулком від подібних режимів. На жаль, згодом багато людей почали розглядати іслам як одну з традиційних політичних ідеологій.
2. Замість того, щоб працювати в ім'я процвітання країни й встановлення непорушного союзу народу й влади, уряди багатьох країн ісламського світу ігнорували й принижували свій народ і, будучи олігархічними за своєю суттю, працювали тільки заради добробуту своїх династій. Тому такі уряди деградували до стану гнобителів і заслужили ненависть народу. Це спричинило те, що бідні й неосвічені народні маси стали ворогом для своєї правлячої еліти.
3. Як в ісламському світі, так і в інших регіонах, тероризм завжди ґрунтувався на злиднях, невігластві й неосвіченості. У багатьох місцях, де феодально-племінні системи дотепер не скасовані, більшість населення розцінює розвинені країни Заходу, які колись завоювали та окупували їхні країни, як захисників і прихильників своїх несправедливих правителів. Таким чином, вони вважають ці західні країни повністю відповідальними за всі несправедливості, пригноблення і утиски прав, які їм довелося пережити.
4. Сьогодні такі цінності як демократія, дотримання прав людини, поширення знань і освіти серед усіх верств суспільства, економічне процвітання, верховенство закону й правосуддя є загальноприйнятими в усьому світі. Але ці цінності ніколи повністю не сприймалися й не практикувалися в мусульманських країнах, які називаються країнами третього світу. Безсумнівно, у цій ситуації першорядну відповідальність несуть правлячі кола цих країн і їх протектори – розвинені країни Заходу, які допомагають їм залишатися при владі. Отже, навіть якщо ці країни будуть боротися за поширення вищезгаданих цінностей, населення країн третього світу не вірить у їхню щирість і розглядає їх як експлуататорів цих цінностей.
5. Сьогодні наш світ, як ми вже коротко згадали, зменшився до розмірів одного великого села в результаті стрімкого розвитку засобів комунікації і транспорту. Тепер усі люди й країни стали безпосередніми сусідами. Але коли деякі сусіди, що складають меншість населення, насолоджуються в океані заможності, більша частина людства живе за межею бідності, навіть надзвичайної бідності. Однією з найголовніших причин цієї диспропорції є політика міжнародного колоніалізму, яка реалізується значно витонченіше, ніж раніше. Усі ці фактори породжують серед знедоленої більшості почуття ненависті й обурення.
6. Крім того, сьогодні протиправні дії стали такою ж буденністю й гіркою реальністю, як і правочинні дії. У наші дні корупція, обман, гонитва за легкими грішми, егоїзм, непомірний індивідуалізм, міжнародний гральний бізнес і міжнародна контрабанда (переважно наркотиків і зброї) існують майже у кожній країні. Усі ці злочинні дії сприяють утворенню злочинних груп. Гігантські холдинги, трести й картелі, що конкурують між собою, іноді наймають кривавих убивць і злочинні групи, які є для них тільки грубою фізичною силою. Безсумнівно, усі ці мафіозні організації є іншим важливим фактором, який живить підґрунтя для міжнародного тероризму й сприяє його поширенню.
7. Можливо, значно важливішими факторами, ніж всі зазначені фактори, є навмисне руйнування, розхитування і заподіяння шкоди релігійним цінносттям, духовності й релігійній моралі та етиці в усьому світі. Сьогодні ці фактори є головними джерелами тероризму й інших небезпечних соціальних проблем, які є загрозливими для людства. Світ переживає духовну кризу, де основні точки опори людства були поступово послаблені й зруйновані. Філософія депресії, сатанізму, що приховується за брехливою духовністю, матеріалістичні й натуралістичні течії, які щодня множаться, секти, що породжені цими течіями, і масові самогубства, спричинені усім цим. Дійсно, завдяки усім цим явищам наш світ став схожим на хворого пропасницею, якого постійно лихоманить. Питати у людей, які втратили свою надію, не знайшовши сенсу в житті, бачать своє минуле як великий цвинтар і уявляють своє майбутнє як страшну невідомість, чому люди накладають на себе руки, убивають інших людей, чому вживають наркотики, є проявом нерозуміння ситуації або ж проявом величезного невігластва.
8. Заключне слово з цього питання можна сформулювати так: відсутність загальноприйнятого визначення або класифікації тероризму, що визнається всіма країнами, або, принаймні, визнаного ООН, є серйозною проблемою. Які дії слід класифікувати як «терористичні акти»? Кого вважати терористом? На ці питання всі відповідають згідно з власними поглядами. Людина, яка є терористом для однієї країни, може сприйматися як борець за свободу в іншій країні. А людина, яка вважається воїном, що відстоює свої ідеали, може розглядатися як терорист. Якщо вести боротьбу проти терору на міжнародній арені, яка, безсумнівно, повинна бути щирою й серйозною боротьбою, то перш за все треба визначитися з поняттям «тероризм», який буде прийнятний хоча б ООН. Якщо всі приймуть загальне визначення тероризму, то міжнародну боротьбу проти нього буде можливо вести в рамках міжнародних правил і законів, які будуть дійсні для всіх і які дадуть можливість запобігти взаємним докорам і обвинуваченням. Це може стати першим діючим кроком у запобіганні актам терору. Після того, як ми визначили й обговорили найактуальніші проблеми й причини, навряд чи потрібно говорити про їхнє розв’язання окремо одна від одної. Адже діагноз проблеми вже містить у собі розв'язок цієї проблеми.
Канва суспільного життя
Канва суспільного життя тримається на релігії, законі, мудрості (хікмет) і легітимній владі. Без релігії людина чи суспільство не можуть проіснувати довго, та й користь від таких людей або суспільств аж надто сумнівна. По суті, релігія – звід настанов, дарованих нам Всевишнім, що стали невід'ємною частиною нашого життя, незалежно від нашого бажання або небажання. Незважаючи на те, що ми є найдосконалішими творіннями, наділені розумом і возвеличені силою волі, існує чимало важливих речей, які обмежують нас, і від яких ми залежні. Наприклад, місце й час нашого народження, а також відхід із цього світу були заздалегідь заплановані й визначені Вищою Силою поза нашим бажанням. Так само ми самі не вибираємо наші родини, матерів і батьків, расу, колір шкіри або фізичні особливості. Більше того, наш організм функціонує поза нашою волею, тобто ми не можемо уникнути відчуття голоду, спраги або бажання поспати. Шляхи й засоби, за допомогою яких ми задовольняємо ці потреби, також працюють незалежно від нашого бажання й волі. Навіть у найелементарніших щоденних потребах утамування голоду й спраги, єдине, що ми можемо зробити – це хотіти, що не перевищує й одного відсотка всього процесу задоволення наших насущних потреб.
Це означає, що, подобається нам це чи ні, наші дії обмежені певними визначеними умовами. Релігія також є одним із цих визначених умов. Незалежно від нашої згоди або незгоди, релігія є найважливішим елементом нашого життя, який не може бути замінений нічим іншим. Адже релігія відіграє життєво важливу роль в організації й регулюванні наших духовних потреб, які мають більше значення й важливість, ніж наші матеріальні потреби. Тому релігія важлива не тільки як ідеологія, але вона також важлива й тим, що вона, разом із нашим матеріальним життям, регулює й упорядковує наше особисте, сімейне й громадське життя. Релігія відіграє важливу роль у визначенні й дотриманні законів, що принципово регулюють відповідні аспекти нашого життя. Бо встановлення й дотримання законів не є самоціллю, вони набирають цінності лише тоді, коли служать людині й суспільству. Отже, у встановленні законів потрібно, насамперед, добре знати людину й усі її особливості, брати до уваги її істинну натуру. Також потрібно добре знати суспільство, яке складається з наділених здоровим глуздом і силою волі людей, його потреби й засоби, за допомогою яких суспільство задовольняє ці потреби. Крім того, потрібно добре знати види відносин, що існують між людьми у суспільстві. Люди схожі на атоми єдиного цілого, і тому потрібно також добре знати відносини й зв'язки людей із колективним духом суспільства. Тож, у позиції власне людини і суспільства в цілому релігія відіграє важливу роль. Бо Всевишній Творець створив людину й дарував їй релігію. Тому роль релігії в пізнанні й розумінні людини й суспільства важко переоцінити.
Значення релігії у підтримці громадського порядку
По-друге, хоча роль легітимної сили беззаперечна, релігія має величезне значення для підтримки правопорядку і дотримання норм та законності. Тому що релігія заснована на вірі в існування Сили, від якої ніколи неможливо нічого приховати, і яка завжди спостерігає за людиною, керує нею і знає не тільки всі її діяння, але й усі думки, наміри й прагнення. І ця природня для людської натури віра завжди присутня в її серці й повсякчас нагадує про себе. Крім того, релігія вчить, що кожна людина, незважаючи на можливість обійти закон, обдурити уряд і владу у цьому світі, несе остаточну відповідальність перед Всевидящим Творцем, який все бачить і все чує, за кожне своє діяння в цьому світі. У житті після смерті Бог запитає й оцінить кожний вчинок людини. У результаті цієї оцінки людина заслужить або вічний рай, або вічне пекло. Дійсно, жодна світська система не в змозі замінити цю систему віри у вихованні гідної людини та її втілення в осереддя добра й чеснот, а не зла.
По-третє, релігія, особливо її моральні норми й етичні принципи, має незрівнянне із земними системами значення у вихованні людини. Ці моральні норми й етичні принципи є критеріями, які в історії всього людства ніколи не відкидалися людиною й завжди зберігали свою актуальність, незалежно від місця й часу. Надання необхідного впливу цих критеріїв на людину залежить від релігійної віри та її практики. Неможливо переоцінити ролі цих моральних норм та етичних принципів і їхнього значення у вихованні гідної людини, у належному виконанні законів та в отриманні бажаних результатів.
Релігія в сучасному західному світі
Дехто може заперечити, ніби релігія не має ніякого значення в суспільному житті таких розвинених країн, як США й країни Західної Європи. Ми повинні відразу сказати, що така думка є неправильною, і населення цих країн вірує і практикує свої релігії. Як ми зазначали раніше, незважаючи на ослаблення релігійних цінностей за минулі два сторіччя в усьому світі, людство сьогодні знову шукає релігію й схиляється до неї. Хоча населення в Західній Європі може, деякою мірою, бути далеким від релігії, але керівники цих країн в основному є віруючими людьми. Серед них завжди були й зараз є релігійні люди, які займають вищі керівні посади. Не дивлячись на те, що світський устрій є пануючим ладом у всіх цих країнах, там ніколи не було менталітету, який би відчужував релігію від соціального і навіть політичного життя країни. Безпосередньо західні історики заявляють, що християнство є найважливішим елементом у формуванні сучасної соціальної структури Європи. Відповідно до позицій цих істориків, християнство завжди відігравало важливу, а в деяких галузях і визначальну роль у таких питаннях політичної й соціальної сфери, як закони, що стосуються святотатства, релігійних свят і масових молитов.
Також у таких країнах, як США й Канада більшість населення, незважаючи ні на що, є достатньо релігійним, і ця релігійність користується більшою повагою, як у суспільстві, так і в різних державних установах та органах. Одним словом, релігія дотепер має певний вплив на внутрішню й зовнішню політику західних країн. Якщо ми поглянемо на чинні закони в цих країнах, то можемо побачити вплив релігії. Наприклад, у США покарання у вигляді виплати компенсацій за такі злочини, як заподіяння людині тяжкої шкоди, що спричинила смерть, часто можуть набагато перевищити компенсації, визначені ісламом за аналогічні злочини. По-друге, усі нації мають свої особливості, що пов’язані з їхнім менталітетом, історією й культурою. Турецький народ сповідував іслам протягом багатьох сторіч, і його неможливо позиціонувати окремо від ісламу. Коли турки віддалялися від своїх коренів, джерел, своєї віри, вони ніколи не досягали миру, спокою й прогресу, а навпаки, завжди це призводило до регресу. Це відбувалося тому, що іслам не схожий на жодну іншу релігію. Людина, що сповідує іудаїзм, не зобов’язана вірити в пророка Ісуса й Біблію, і в Пророка Мухаммеда й Коран. Іншими словами, вона вважається релігійною, навіть якщо вона не вірить у них. Християнин також може вважатися релігійним, навіть якщо він не вірить у Пророка Мухаммеда й Коран. Це пов’язано з тим, що ці релігії не визнають божественні системи й книги, які з’явилися пізніше. Але людина, народжена ідеологією іудаїзму й християнства, може знайти для себе місце в широкому спектрі божественних релігій. Наявність певних настанов та принципів божественних послань і пророків у цьому широкому спектрі стримує цю людину від повної дезорієнтації і деградації. Як відзначив один мислитель, той, хто відійшов від лона християнства чи іудаїзму, схожий на кисле молоко, тобто в ньому ще можна знайти певні чесноти. Якщо використовувати іншу метафору, то така людина зможе знайти притулок у будь-якій із кімнат великого палацу й бути осяйною світлом у тій кімнаті. Іслам зобов’язує приймати усіх попередніх пророків і їх послання, тобто остаточна й фундаментальна віра у всіх пророків і святі книги на чолі із пророком Мухаммедом та Кораном є одним із обов’язкових принципів ісламу. По-іншому, іслам є єдиним цілим, що об'єднує і утримує все навколо. Якщо використовувати метафору палацу знову, то іслам є електричною системою, що освітлює весь палац, або запобіжником цілого будинку. Той, хто покинув цю систему, занурює цілий палац, світ і життя в темряву, стає немов зіпсоване вершкове масло (яке вже не годиться для використання на відміну від кислого молока) і вже не знаходить сяючого світла. Одним словом, той, хто залишає лоно ісламу, приречений на повну дезорієнтацію, деградацію.
Останні три століття стали періодом застою, регресу, приниження й гноблення для мусульман, коли імідж ісламу ненавмисне псувався деякими мусульманами, а вороги свідомо проводили політику дискредитації ісламу. Однак, незважаючи на такий негативний імідж останніх років і цілеспрямовану антиісламську політику, кількість людей, що звернулися до ісламу, зростає швидкими темпами, а кількість людей, що покинули іслам, на разі є незначною. Така картина дає достатнє уявлення про іслам. Отже, той, хто прагне до гармонійного розвитку як у Туреччині, так і в усьому світі, повинен захищати іслам і не залишати його тим, хто неправильно розуміє і тлумачить його. У царині здорового суспільства закони повинні прислухатися до божественної мудрості, тобто вони не повинні суперечити істинній природі людини й всесвіту, які називають законами світобудови. Закони повинні відповідати здоровому глузду й бути відкритими для прийняття більшістю. Поряд із релігією, історією, традиціями й національними цінностями основні положення соціології, антропології й навіть фізики й хімії відіграють важливу роль у визначенні й прийнятті законів. Юриспруденція не є абстрагованою, відірваною від інших наук галуззю, вона тісно пов’язана з такими науками, як релігієзнавство, історія, філософія, соціологія, соціологія історії, психологія, антропологія, фізика, хімія й ін. Вона повинна визнаватися й розглядатися саме в цьому світлі. Інакше безперервні поправки, що вносяться до недосконалих законів, завдадуть більше шкоди, ніж користі, і правова система буде схожою на полатану одіж, що приносить народові замість користі лише негаразди.
Сила як самоціль не може бути цінністю
Іншою важливою основою в структурі суспільства є сила. Безсумнівно, існування сили також має божественну причину. Без сили було б неможливо забезпечити дотримання законів, безпеки країни, особливо від зовнішніх нападів. Крім того, сила має особливе місце в забезпеченні громадського порядку у межах країни, тому вона повинна також шануватися. Але сила сама по собі не є цінністю або самоціллю, і вона не може й не повинна бути такою. Сила заслуговує поваги тільки тоді, коли вона стоїть на службі захисту прав людини й правосуддя. А сила, яка вийшла з-під контролю в руках меншості, що керується тільки своїми амбіціями й егоїзмом, не буде поважати ніяких прав, правосуддя, законів і божественної мудрості. Ігнорування законності заради досягнення сили й могутності, заперечення загальнолюдських цінностей заради власного зиску зажди були постійними проблемами людства. Наболілими проблемами людства також є і питання жорстокості расизму, і застосування грубої сили для розв’язання національних і міжнародних проблем. Коли робляться спроби розв'язати проблему з використанням тільки грубої сили, неможливо говорити про здоровий глузд, проникливість, розум, права, справедливість або законність. Навпаки, там буде панувати беззаконня, несправедливість і насилля. Сила в руках справедливості й під керівництвом логіки та розуму вважається потенційною силою для розв’язання проблем. А сила в руках жорстокості, яка перебуває під впливом нестримних емоцій, завжди була інструментом руйнування. Неприборкана сила дає людині оманливе відчуття необмеженої свободи робити все, що заманеться, але вона не боїться втратити такі цінності, як право, справедливість, законність, розум і проникливість. Саме ця дика сила запаморочила розум і приспала проникливість Олександра Македонського, геніальність Наполеона. Саме вона перетворила Гітлера на божевільного. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що саме неприборкана сила пов’язана з нескінченною низкою хаосу й виру подій, свідками яких ми всі є сьогодні. Здається, що нинішній стан хаосу продовжуватиметься до того дня, доки володарі сили в цьому світі скоряться правосуддю, а маси, які підуть за ними, відсторонять себе від веремії сум'яття і занепокоєнь повсякденного життя й поцінують світ, у якому вони живуть, через критерії права і справедливості.
Військова політика США
Питання: Споглядаючи сучасний міжнародний баланс сил, як ви можете оцінити тенденцію поширення боротьби проти тероризму, яку здійснює США?
Питання, які ми спробували розглянути до цього моменту в рамках основних положень і загальних правил, були сформульовані достатньо ясно, і тут не потрібно окремих пояснень. Однак, якщо потрібно сказати щось конкретне про недавні події, то можна сказати таке: я ще раз наголошую на соціологічній реальності, яка неоднозначно тлумачиться у світі: завжди існувала, існує й буде існувати певна сила, яка підтримує баланс і рівновагу у світі. Такою силою деякий час був Рим. Потім такою силою став іслам, спочатку репрезентований арабами, а згодом тюрками-мусульманами. Починаючи з дев'ятнадцятого століття, англосаксонський світ зайняв позицію сили, яка підтримує міжнародний баланс. Спочатку цією силою була Британська імперія, а після Другої світової війни нею стали США. Всевишній Творець у Священному Корані дає знати, що Він дає мирські блага тому, кому Він побажає, і забирає від того, від кого Він побажає. Він робить того, кого Він побажає, шанованим, а кого побажає – нікчемним. Він також дає знати, що Він поперемінно роздає перемоги, поразки, панування й підпорядкування серед усіх суспільств і націй.
Тобто, історія рухається не прямою, а швидше спірально. Як Земля обертається у своїй орбіті навколо Сонця або сонячна система рухається по спіралі до визначеної мети, так само час і історія рухаються по спіралі до відносного кінця. Природно, що усе це визначене і створюється Богом, але сама людська воля також відіграє певну роль (хоча й незначну порівняно з Божественою волею). Всевишній проявляє Свою волю у цьому світі, як правило, через встановлені Ним, чітко визначені закони. Разом із деякими законами Бога, які виявлені як релігія, існують й інші закони, які проявляються в житті людини й Всесвіту. Наш вибір коритися або не коритися релігії або її настановам, які ми називаємо релігійними законами, зумовлює результати, які будуть виявлені частково в цьому світі, але переважно в житті після смерті. Так само, наш вибір вірити або ігнорувати закони фізики, хімії, біології й астрономії спричиняє певні результати, більшість з яких буде виконано в цьому світі, а решта в майбутньому житті. Для ілюстрації мирського закону тут можна навести такий приклад: людина досягає поставленої мети в результаті свого терпіння й наполегливості, і, навпаки – не досягне своєї мети, якщо не продемонструє відповідного завзяття й терпіння. Так само, завзяття і старання можуть дати багатство, а лінощі – бідність. Систематична і методична діяльність дає успіх, спорадична й безсистемна робота – невдачу. Всевишній дарує людям, суспільствам і націям Свої блага залежно від того, наскільки вони дотримуються встановлених Ним настанов. І відповідно до цієї закономірності держави й нації посідають свої місця в міжнародному балансі світових сил.
Панування США
Сьогодні США займають домінуюче положення в політичному балансі світу. Однак це панування залежить від того, чи продовжать США сповідувати справедливість у своїх діях й дотримуватися прав людини. У наш час машина цієї системи в США працює добре. Але як день змінює ніч, а після весни й літа приходить зима, так і «дні» США можуть змінитися на «ночі», а літо перетвориться на зиму, якщо виникне розлад у функціонуванні системи, і якщо США припинять дотримуватися й сповідувати такі цінності, як демократія, фундаментальні права й свободи людини. Це може статися, якщо США припинять підтримку принципів справедливості й захисту прав людини. Як було зазначено вище, жодна система не зможе існувати довго, якщо вона спирається лише на силу. Сила, яка не підтримується справедливістю й правом, неминуче скотиться до насилля і в такий спосіб прискорить свій кінець. Сьогодні світ бореться зі значно більшими проблемами, про які ми згадували раніше. На додаток до цього, такі країни як Китай та Індія, які є нащадками прадавніх цивілізацій і мають значну кількість населення, сьогодні перебувають у стані пробудження. У Східній Європі ще однією великою державою є Росія. Країни Європи прагнуть створити прообраз об'єднаної держави, хоча ще невідомо, наскільки це буде успішним, і якщо вони зможуть досягти цього, як довго вона існуватиме. Крім того, країни Азії та Африки, що вважають себе жертвами багатовікового колоніалізму, мають більший потенціал, який повинен бути обов'язково взятий до уваги. Адже в такому світі установка пануючої системи, яка спирається на силу, є непростим завданням, і тим більше – забезпечення її довговічності. Я щиро сподіваюся, що США не припустяться тієї гіркої помилки, яка може зруйнувати існуючий баланс і розв'язати криваві події в усьому світі.
Падіння авторитарних режимів
Перетворення нашого світу на «глобальне село» й запаморочлива швидкість прогресу в царині телекомунікацій зменшили шанси авторитарних режимів продовжувати своє панування. Людина є шляхетним створінням, яке не може тривалий час бути рабом або прислужником. Для безпосереднього добробуту всіх держав і людей, які сконцентрували у своїх руках владу й силу, важливим є встановлення й підтримка роботи такої системи влади, яка б перебувала на служінні людині за таким принципом: «Господарем народу є той, хто служить цьому народу». Кожна людина має успадковані відчуття честі, власної гідності й унікальний характер. Допоки честь, відчуття власної гідності, даровані людині Творцем, не будуть братися до уваги, буде неможливо установити мир і безпеку в жодній країні світу. Віра й практика релігії, незалежність поглядів, вільне висловлювання своєї думки, свобода спілкування й пересування є основними правами людини. Такі чесноти як любов, взаємоповага, допомога й співробітництво не можуть існувати й розвиватися в суспільстві, в якому не можуть бути забезпеченими й гарантованими такі основні права людини, як право на життя, безпеку, здоров'я, оплату праці, створення родини й продовження роду. Також неможливо розбудовувати ці достоїнства в суспільстві, яке не в змозі захистити не тільки виробництво, споживання й розподіл, але й такі важливі цінності, як право, справедливість і рівновага. Там, де немає цього, і влада, і пануюча сила довго не протримаються. Дійсно, влада і пануюча сила, не встановивши зазначених прав і свобод, приречені на невдачу, вони будуть почувати постійний страх і глибоку тривогу.
Із кожним днем світ все більше нагадує «глобальне село», де будуть співіснувати різні вірування, конфесії, раси, традиції й звички. Кожний індивід є унікальним творінням. Тому бажання представити все людство як уніфіковане творіння є ні чим іншим, як бажанням неможливого. Ключем до миру й спокою в цьому глобальному селі є повага, розуміння й визнання всіх цих відмінностей як невід'ємної частини нашої людської суті. Інакше кажучи, гарантом миру й спокою у світі є глобальна терпимість і діалог. Інакше світ не зможе уникнути ще більших потрясінь у результаті конфліктів, конфронтацій і кровопролитних війн.
Ця частина взята з додатку до книги «Нью-Йоркська розмова з Фетхуллахом Ґюленом і глобальна терпимість» (тур.). – Стамбул: Тімаш, 2002., що підготовлена Неввал Севинді.
- Створено .