На порозі нового тисячоліття

Кожне нове століття чи тисячоліття, так само й кожен світанок, схід сонця чи настання весни несуть нові сподівання й знаменують новий початок. У цьому сенсі людство упродовж усього часу, над яким ми не пануємо, завжди шукало нову іскринку життя, свіже дихання ранішнього вітру, плекало надію й прагнуло здобути світло замість темряви так само просто, як переступити поріг.

Ми у змозі лише припускати, коли саме перші чоловік та жінка з’явились на Землі, яка завдяки божественному мистецтву, втіленому у ній, своєму онтологічному значенню й цінності завдяки її головним жителям – людям, прирівнюється до небес. У відповідності до календаря, який ми використовуємо сьогодні, людство знаходиться на порозі третього тисячоліття від різдва Христова, хай буде йму мир. Але оскільки час рухається по гелікоїду, то у світі існує багато різноманітних вимірів часу. Наприклад, у відповідності з загальноприйнятим літочисленням наш світ вступає в нове тисячоліття. За юдейським календарем ми вже знаходимося у другій половині восьмого тисячоліття. У відповідності з індуським літочисленням ми живемо в еру Калі Юга. Якщо подивитися на мусульманський календар, то відзначимо наближення першої половини другого тисячоліття.

При цьому ми повинні пам’ятати, що будь-яке літочислення відносне. Прийнятним для усіх є поняття, що один вік має період у сто років, але ми не можемо відкидати й ідею про вік протяжністю у шістдесят років, що базується на середній тривалості життя людей. З цієї точки зору ми нараховуємо четверте тисячоліття від різдва Христова, хай буде з ним мир, а також ми знаходимося у третьому тисячолітті після Хіджри, що дала початок мусульманському календарю. Я піднімаю це питання через духовний дискомфорт, який викликали страхітливі віщунства, пов’язані з початком нового тисячоліття, які поширилися особливо на Заході.

Люди живуть у вічній надії, а тому вони є дітьми надії. Коли вони втрачають її, то разом з нею зникає й їхній життєвий «вогонь», навіть якщо при цьому вони продовжують жити фізично. Надія прямо пропорційна вірі. Так само, як зима складає одну чверть року, періоди «зими» в житті людини також невеликі. Божественні діяння повні мудрості й милосердя, а тому, так само, як зміна дня й ночі підтримує надію й відроджує дух, а кожний новий рік несе надію на прихід весни й літа, так само й періоди страждань у житті окремої людини й історії цілої країни короткочасні, й за ними завжди слідують періоди щастя й радощів.

Ця круговерть «Божественних Днів», яка бере свій початок в Божественній Мудрості, не викликає страху чи песимізму у тих, хто вірить, здатний зрозуміти й пройнятися суттю цієї мудрості. Напевне, вона є джерелом постійних роздумів, нагадувань і вдячності для тих, хто володіє серцем, що сповнене благовісті, здатності чути й душевно усвідомлювати. Так само, як у серці ночі зароджується день, а зима дає початок весні, серце людини завдяки цій круговерті очищується, розкрилюється й приносить очікувані плоди. Як результат, ті здібності, які дані людині Богом, розвиваються й перетворюються в таланти, наука розквітає, як троянда, й з часом переплітається з технологією, а людство поступово наближується до свого кінця.

Висловлюючи цей загальний погляд на стан речей, який є швидше об’єктивним історичним фактом, аніж особистим або суб’єктивним поглядом, хочу наголосити, що це аж ніяк не означає, ніби ми вітаємо зиму або подібні до неї події, пов’язані з скорботою, хворобами й нещастями. Хоча хвороба насамкінець збільшує опір організму, посилює його імунну систему та є джерелом медичного прогресу, вона шкідлива, вона є патологією. Це стосується як земних, так і духовних хвороб. З теологічної і моральної точки зору вони є результатом наших гріхів і духовної депресії, а також результатом здійснення вчинків, заборонених законом або мораллю (як релігійною, так і світською). Навіть попри те, що ці хвороби спонукають людей задуматися над своїми помилками й неуважністю, вони приносять значні спустошення й шкоду людству.

В Корані записано: якби Аллах не віддзеркалював одних людей (які лихі у своїх справах) іншими (які у справах добрі), то були б зруйновані монастирі й церкви, мечеті й синагоги, які поймає Його серце (Св. Коран. 22:40). Іншими словами, якби Бог не був таким значимим, то чоловіки й жінки, які не прихильні визнавати існування того, що існує над ними, які не ймуть віри, що їхні дії будуть розглянуті після їхньої смерті, цілковито втратили б вірний шлях і тим самим зробили б неможливим людське існування на Землі. Існує така коранічна настанова: ви можете щось вважати за нещастя для вас у той час, коли воно для вас корисне; ви також можете вважати щось за благо для себе, хоча на ділі воно шкоду приносить. Наприклад, війна завжди може мати місце. Але, попри те, що війни оправдовують визначеними принципами, які поліпшують існуючу ситуацію й дістають якусь користь, їм слід запобігати,адже вони наносять втрат, залишаючи руїни, загиблі сім’ї, удових і сиріт.

Як би не сталося, не можна зневажати реалій життя й не можна їх ігнорувати. Адже люди є дзеркальцями, у яких відображаються Божественні імена й якості, а тому вони, на відміну від інших творінь, наділені відповідальністю за те, аби Земля квітнула в ім’я Бога (хвала Йому). Якщо вони не здатні усвідомити мету благополуччя чи нещастя, вони не зможуть уникнути відчаю й песимізму. Для них життя перетворюється у беззмістовний процес, існування – у безцільний вакуум, нонсенс – в єдиний критерій.

Сутність природи людства

Основні положення з даної теми були окреслені у вступі. Наразі ми можемо переключити увагу на роздуми відносно третього тисячоліття.

Історія людства почалась з двох людей, які втілили в собі сутність людства й ідеально доповнювали одне одного. У часи перших батька й матері, а також сімей, які від них ведуть свій рід, люди жили спокійно й безтурботно. Вони являли собою єдину спільність з однаковими поглядами й жили у рівних умовах. З того часу сутність людства залишалась і залишиться незмінною. Реальність, яка оточує нас, фізична будова, основні риси й потреби, місце і час народження й смерті, вибір батьків і зовнішніх даних, внутрішні характеристики, як і природне середовище нашого існування, не змінилися. Усе це потребує деяких основних і незмінних життєвих реалій і цінностей, які повинні бути ґрунтом розвитку й змін другорядних життєвих реалій, аби наше життя була раєм земним під Небесами.

Як говорилося вище, деякі речі можуть здаватися нам некорисними й неприємними, схожими з людськими рисами, які з першого погляду здаються вадами, наприклад ненависть, заздрість, гнів, егоїзм. Людина також наділена й іншими внутрішніми потребами й бажаннями, які забезпечують її існування, серед них – потреба у воді та їжі, фізичне бажання тощо. Усі людські потреби й бажання повинні бути спрямовані і виховані у відповідності з вічними, універсальними і незмінними цінностями, які звернені до основних аспектів життя людства. У цьому сенсі потреба у воді та їжі, так само і бажання плоті, можуть бути приборкані і перетворені у джерело абсолютного або відносного блага для людства.

Так егоїзм і ненависть можуть стати джерелом позитивних якостей. Заздрість і суперництво можуть трансформуватися у змагання із здійснення милосердя. Почуття ворожості може перетворитися у почуття ворожості до сатани, який є найбільшим ворогом людства, а також у почуття ворожості проти самої ворожості й ненависті. Пожадливість і гнів можуть спонукати людину здійснювати хороші справи, не відчуваючи утоми. Егоїзм може виявити порочні сторони нашого єства—нефсу, намагаючись таким чином очистити і виховати душу, не пробачаючи їй гріховних проступків.

Усі негативні почуття шляхом виховання й боротьби можуть перетворитися у джерело блага для людини. Саме таким шляхом вона досягає рівня «найкращого творіння», долаючи шлях від потенційної людини до справжньої досконалої, найкращого символу, моделі й правонаступника всесвіту й буття.

Але, не дивлячись на це, реалії людського життя не завжди спонукають до цих принципів. Негативні емоції і риси часто одержують перемогу над людьми, затягуючи їх так, що навіть релігії, які направляють людей до добра, ігноруються, а почуттями і рисами, які є джерелом абсолютного блага, нехтують. Людське життя, як на рівні одного індивідуума, так і усього людства в цілому, є сукупністю внутрішньої особистої боротьби та її зовнішнього вияву. Це перетворює особистий світ людини, суспільства й історії у поле боротьби, зіткнень, воєн, утисків і тиранії, від наслідків яких страждає сама людина.

Чоловіки і жінки одержують плоди власних діянь. На початку історії людство жило щасливо, воно являло собою єдине суспільство, члени якого ділили радість і горе. Але пізніше вони зв’язали свої руки і ноги путами невдоволення, яке є результатом заздрості і бажання мати права і власність, які належать іншим. Наслідком цього стало вбивство Авеля його братом Каїном. У результаті людство стало на стежку розбрату. Попри тисячоліття, які пролетіли як дні, місяці й роки, цей «цикл» продовжується.

Друге тисячоліття

Друге тисячоліття почалося з хрестових походів, а далі – монгольське нашестя в мусульманський світ, яке стало центральною подією історії того часу. Попри війни й руїни, а також злочини, скоєні іноді в ім’я релігії, а іноді – заради економічної, політичної й військової переваги, це тисячоліття побачило кульмінацію розвитку східних цивілізацій, які ґрунтуються на духовних, метафізичних й інших цінностях, а також західних цивілізацій, які ґрунтуються на науці. Багато важливих географічних відкриттів і наукових винаходів було здійснено саме в цей час.

Однак східні й західні цивілізації існували окремо одна від другої. Цей розподіл, який не повинен був мати місця, був обумовлений відступом перших від наукових принципів і підходів та віддаленню других від духовності, метафізики, а також вічних і незмінних цінностей. Як результат – останні віки цього тисячоліття стали свідками катастроф, у які важко повірити. Через зростаючу зарозумілість й егоїзм людей, що культивувався на фоні їхніх досягнень, людство пройшло крізь всесвітній колоніалізм, велику кількість масових страт, революцій, які забрали мільйони життів, криваві й руйнівні війни, расова дискримінація, соціальна й економічна несправедливість і «залізна завіса», створена режимами, чия ідеологія й філософія не визнавали сутності, свободи, людяності і честі людства. Як результат цього, а також як результат деяких біблейських віщувань, багато людей на Заході жахаються того, що світ знову потоне у річках з крові й зіткнеться з брудом і руїнами. Вони доволі песимістично і з тривогою дивляться на нове тисячоліття.

Наші очікування

Сучасні засоби зв’язку й транспортування утворили з суспільства велике глобальне селище, а тому ті, хто сподівається, що радикальні зміни в одній країні вплинуть лише на неї й не вийдуть за її межі, просто не усвідомлюють реального стану явищ. Наш час є часом інтерактивних відносин. Народи й нації більше потребують і залежать одні від других, аніж раніше, а це впливає на зближення у взаємовідносинах.

Ця система відносин, яка прийшла на зміну грубого колоніалізму й існує на основі взаємних зацікавлень, має деякі вигоди для більш слабкої сторони. Більш того, завдяки технічному прогресу й особливо розвитку цифрової електронної технології, процес засвоєння й обміну інформацією швидко удосконалюється. У результаті особистість людини набуває пріоритету, робить неминучою заміну деспотичних систем демократичними, за яких правителі поважатимуть права людини.

Кожна людина є окремим видом, індивідуумом, тому її права не можуть бути принесені в жертву заради суспільства, а соціальні права повинні залежати від особистих прав. Саме з цієї причини основні права й свободи людини, які можна віднайти в існуючих релігіях, стали брати до уваги на змученому війною Заході. Вони стоять на першому місці у всіх взаємовідносинах. Головним серед них є право на життя, яке дарує нам і яке забирає лише Господь. Акцентуючи важливість цього права в ісламі, один з основних принципів Корану проголошує: «Той, хто погубить живу душу (несправедливо), той ніби усіх людей погубить, а той, хто цю душу вбереже, він ніби усіх людей вбереже від смерті» (Св. Коран, 5:32).

Іншими правами людини є свобода вибору релігії та віросповідання, свобода думки та її висловлювання; право на власність і недоторканість житла; право на створення сім’ї і право мати дітей, право спілкуватися й подорожувати, право на одержання освіти. Принципи ісламу ґрунтуються на цих та інших правах людини, які закладені й сучасними законодавчими системами. Серед них – охорона життя, релігії, власності, людського роду й інтелекту, рівність людей, яка вибігає з того, що усі люди відкидають будь-яку дискримінацію, як расову, так і мовну тощо. Усе це має бути і повинно бути основою життя в новому тисячолітті.

Я маю віру і надію, що світ стане більш щасливим, справедливим милосердним місцем, спростовуючи цим страхи деяких людей. Іслам, християнство й юдаїзм мають спільні корені, практично однакові засади й живляться з одного джерела. Попри суперництво між ними упродовж багатьох віків, спільні риси і спільна відповідальність за створення щасливого світу для всіх божественних творінь потребують необхідного діалогу між ними. Зараз цей діалог поширився, аби залучити релігії Азії й інших регіонів. Його результати виявилися позитивними.

Як уже наголошувалось вище, розвиток цього діалогу є необхідним процесом, і послідовники усіх релігій знайдуть шляхи зближення та взаємодопомоги.

Попередні покоління стали свідками жорстокої боротьби, яка не повинна мати місця, а саме – боротьби науки проти релігії. Цей конфлікт призвів до атеїзму і матеріалізму, які торкнулися християнства більше, ніж інших релігій. Наука не може заперечувати релігію, бо її метою є розуміння природи людства, яке своєю чергою являє собою сукупність проявів Божої Волі і Могутності. Джерелом релігії явилося Божественне Слово, яке проявилося в ході історії у вигляді священних книг (Коран, Євангеліє, Тора). Завдяки зусиллям християнських і мусульманських теологів і вчених, а також автора вчення «Рісала-і нур», конфлікт між релігією і наукою, який мав місце упродовж кількох століть, має або дійти кінця, або має бути визнана його абсурдність.

Завершення цього конфлікту й новий підхід до освіти, у якому релігійні та наукові знання об’єднуються з людяністю і духовністю, зроблять можливою появу найосвіченіших людей, серця яких освячені розумом, точними науками, достоїнствами і моральними цінностями людини, і які обізнані у всіх соціально-економічних і політичних процесах. Наш світ побачить прихід «весни», повернення «молодості». Особистість стане на першому місці, люди навчаться реалізувати свій потенціал задля того, щоб стати достойними звання людини. У ту весну, беручи до уваги сучасний науковий і технічний прогрес, люди зрозуміють, що рівень науки і техніки на сьогоднішній день нагадує стадію, коли маля вчиться повзати. Людство зможе здійснювати подорожі в космос, як в інші країни. А ті, хто подорожуватиме на шляху до Бога, ті, хто не знає ворожості, понесуть свою душевну наснагу в інші світи.

Так, ця весна виникне завдяки любові, милосердю, діалогу, розумінню інших, взаємоповазі, справедливості і права. Це буде час, коли людство відкриє свою істинну сутність. Моральність і доброта, справедливість і добро стануть основною сутністю цього світу. Попри все світ рано чи пізно стане на цей шлях, і ніхто не в змозі цьому завадити.

Ми просимо Нескінченного Милосердя і молимося Йому, аби наші надії й очікування здійснилися.

Статтю вперше надруковано в журналі Фаунтен (січень-березень) у 2000 році

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.