Необхідність міжрелігійного діалогу

Люди говорять про мир, екологію, справедливість, терпіння й діалог. На жаль, пануючий матеріалістичний світогляд порушує рівновагу між людством і природою, а також між людьми. Ця гармонія і мир урівноважуються, коли матеріальна і духовна царини йдуть на примирення.

Віра примирює протилежності, наприклад, релігія – наука, світське життя – потойбічний світ, природа – Божественні книги, матеріальне – духовне, душа – тіло. Віра спроможна стримати науковий матеріалізм, поставити науку на належне їй місце і покласти кінець здавна існуючим конфліктам. Природничі науки, які повинні направляти людей до Бога, замість цього породжують зневіру. Оскільки ця тенденція сильніша на Заході, де найвпливовішою релігією є християнство, то діалог між мусульманами і християнами є конче потрібним.

Метою діалогу між різними віросповіданнями є досягнення духовної єдності і згоди, а також підтримка універсальності віри. Релігія охоплює усі вірування й стрімко рухається вперед, по-братньому примирюючи їх. Вона звеличує любов, взаємну повагу, терпимість, всепрощення, милосердя, права людини, мир, братерство й свободу через своїх пророків.

В ісламі є положення, що Ісус (а.с.) повернеться в останні дні перед настанням кінця світу. Для мусульман це означає, що такі цінності, як любов, мир, братерство, всепрощення, альтруїзм, милосердя й духовна досконалість та очищення повинні стояти на першому місці. Оскільки Ісус був посланий євреям й усі юдейські пророки звеличували ці цінності, то існує необхідність діалогу з євреями, а також повинні встановитися відносини й співробітництво між ісламом, християнством й юдаїзмом.

Між релігіями існує багато спільних положень для встановлення діалогу між ними. Михайло Вишгород пише, що існує не менше теоретичних чи конфесійних причин для зближення мусульман і юдеїв, аніж для юдеїв і християн (1). Тим більш, мусульмани завоювали добру репутацію у взаємовідносинах з євреями: між ними практично не було місця дискримінації, масовим стратам, порушенню основних прав людини або геноциду. По суті, у важкі часи, коли євреїв вигнали з Іспанії, їх доброзичливо приймали в Османській державі.

Труднощі для мусульман у встановленні діалогу

Лише упродовж останнього століття кількість мусульман, що їх убито християнами, значно перевищила кількість християн, що їх убито мусульманами за всю історію (2).

  • Багато мусульман, навіть обізнаних і освічених, вірять, що Захід намагається порушити засади ісламу найвитонченішими й розвиненими методами.
  • Не забуто й про Західний колоніалізм. Османська держава впала під військовим натиском з боку Європи. Й історія іноземних вторгнень у землі мусульман була з великою увагою простежена в Туреччині. Поступове «перетворення» ісламу в ідеологію конфлікту й протидії, або в партійну ідеологію, примусило людей з підозрою ставитися до ісламу й мусульман.
  • Іслам став могутнім двигуном для мусульман у боротьбі за незалежність. Він сприймається як фактор роз’єднання і масової політичної ідеології незалежності, що збудувала стіну між ісламом і Заходом.
  • Історичний образ ісламу в християнському світі є грубим і деформованим варіантом юдаїзму й християнства, а зображення Пророка як ошуканця дуже глибоко ранить мусульман.

Діалог є конче необхідним

Заради успішного налагодження діалогу між віросповіданнями ми повинні забути минуле, знехтувати полемікою й сконцентруватися на спільних началах. Думка Заходу змінилася. Задумайтеся над словами Месіньона, який сказав, що іслам «це віра Авраама, що її надихнув Мухаммад». Він вірив у те, що іслам має позитивну, майже посланницьку місію у пост-християнському світі, бо «Іслам – це релігія віри. Іслам не є релігією філософської віри у Бога, а є релігією віри в Авраама, Ісака, Ісмаіла, віри у нашого Бога. Іслам є великою таїною Божественної волі». Він вірив у Божественність Корану й пророчу місію Мухаммада (3).

Погляд Заходу на пророка Мухаммада також пом’якшав. Такі християнські духовні діячі, як Чарльз Дж. Ледіт, Ірен М. Далмаіс, Л.Гардет, Нормані Даніель,  Мішель Лелонг, Х. Морієр, Олівер Лакомб і Томас Мертон тепло ставляться до ісламу й Пророка та підтримують ідею налагодження діалогу.

Друга Церковна Рада у Ватикані, яка ініціювала початок цього діалогу, думкою якої ми не можемо знехтувати, виявила, що відношення католицької церкви змінилося. У другому засіданні цієї Ради Папа Павло VI сказав:

«…з другого боку, погляд католицької церкви сягає далі, за горизонти християнства. Він звернений у бік інших релігій, які зберігають концепцію Бога як Єдиного й Виняткового Творця. Творця долі й джерела Мудрості. Ці релігії схиляються перед Богом щиро і віддано.

Церква іще раз стверджує, що у сучасному суспільстві заради збереження значення релігії й поклоніння Богу, чого й потребує істинна цивілізація, Церква сама збирається стати на місце непорушного охоронця Божественних прав, які даровані людині.

У нашому світі, який став компактнішим, де стосунки стали більш близькими, люди очікують від релігії вирішення таїни людської природи, що бентежить їхні серця. Хто є людина? Яким є значення і мета життя? Чим є добропорядність і винагорода, чим є гріх? Де початок і якою є мета страждань? Як знайти шлях до істинного щастя? Що є смерть, яким є значення Вищого Суду після смерті і винагорода людини за її заслуги. Чому таїна закриває початок і кінець буття?

Церква закликає не лише вірити і жити, як християни, а також знайомитися, підтримувати з обережністю й співчуттям, вступати у діалог і співпрацю з тими, хто є послідовниками інших релігій, спонукати їх до розвитку їхніх духовних, моральних,соціокультурних цінностей (4).

Папа Іоанн Павло ІІ у своїй книзі «Долаючи поріг надії»визнає, що мусульмани вклоняються Богу найкращим чином і найбільш ретельно. Він нагадує своїм читачам, що і в цьому християни мають наслідувати приклад мусульман.

Західних спостерігачів вразила непохитність ісламу по відношенню до ідеології матеріалізму, а також важливість місії ісламу у сучасному світі. Є.Х. Джерджи відмітив:

«У своїй взаємоповазі, самодостатності й істинному релігійному устремлінні, у своїй боротьбі за єдність проти расистських та марксистських ідеологій, у своєму рішучому осуді експлуатації, в проповідуванні своєї місії тим, хто збився з вірного шляху, іслам звертається до всього людства, яке збігає кров’ю, до сучасного суспільства з особливим розумінням свого призначення. Це усвідомлення своєї місії, яке не було порушене й поділене на частини масою теологічних тонкощів, і яке не було розчавлене під тяжким тягарем догми, черпає свою силу з абсолютної переконаності в релевантності ісламу (5).

Мусульмани й християни воювали між собою упродовж чотирнадцяти століть. Захід пам’ятає військову могутність і вторгнення ісламу. Сучасна протидія мусульман і обурення Заходу нікому не йдуть на користь. У нашому глобальному селі Захід не може стерти іслам з обличчя Землі, а армії мусульманських країн не можуть воювати з Заходом. У той же час сторони мають можливість отримати двосторонні вигоди. Захід володіє науковим, технологічним, економічним і військовим потенціалом, а іслам – не збоченими, живими духовними традиціями, коріння яких знаходиться у Св. Корані і суні.

Релігію не минув жорстокий напад з боку невіри. Мусульмани не можуть обмежити іслам рамками політичної ідеології чи економічної системи, чи розглядати Захід та інші релігії з історично сформованої точки зору і відповідно формувати до них відношення. Ті, хто сприймає іслам як політичну ідеологію, зазвичай роблять це з причини особистої відрази. Ми повинні зупинити подібну практику і здійснювати свої вчинки на основі ісламу й релігії. Пророк визначив істинного мусульманина як людину, з якою інші знаходяться у безпеці, як надійнішого представника у світі.

Мусульмани повинні зупинити свої дії з ідеологічних чи політичних мотивів і не мають прикриватися при цьому ісламом, а також виказувати звичайні бажання за ідеї. Це призвело до того, що на Заході склалося збочене уявлення про іслам. Наприклад, в американських університетах іслам визнається за політичну систему, і його вивчають на факультетах політології чи міжнародних відносин (6). Подібне сприйняття можна знайти серед прозахідних мусульман і не мусульманських азіатів і африканців. Дивним є те, що багато груп людей, які стали під знамено ісламу, експортують цей образ і посилюють його.

Всесвітній заклик ісламу до діалогу

Чотирнадцять століть потому іслам здійснив найвеличніший історичний заклик до усього світу:

«О, Люди Книги! Давайте до слова, рівного для вас і для нас прийдемо, аби нам не поклонятися нікому, окрім Аллаха, інших богів Йому не мати і серед себе не висувати інших владик, окрім Аллаха. Але якщо вони відвернуться, ти скажи: «Тоді свідками станьте, що усі ми мусульмани (усі ми Богу відалися)» (Св. Коран, 3:64).

Ствердження ісламської віри – немає Бога окрім Бога. Це є закликом утримуватися у чомусь, аби послідовники існуючих релігій могли покінчити із своїми суперечностями. Це ствердження віри являє собою найбільш широке поняття, з яким ворогуючі люди могли б погодитися. Якщо ж воно було відкинуте, то мусульмани повинні були відповісти: «Твоя релігія – для тебе, моя релігія – для мене».

Емаліли Хамді Язир, відомий турецький вчений-тлумач Корану, відмітив: Різні свідомості, нації, релігії і книги можуть об’єднатися в одній спільній свідомості і слові істини. Іслам показав людству воістину широкий відкритий і істинний путь до спасіння й закону свободи. І це не обмежено рамками арабського чи неарабського світу. Релігійний процес є неможливим при вузькій обмеженій свідомості, необхідний широкий і всебічний погляд на світ» (7).

Іслам дарував нам усе це. Саїд Нурсі пояснює свої думки і спостереження, пов’язані з таким широким розмахом ісламу, наступним чином:

«Я замислився над значенням «ми» у словах: «Ми вклоняємося лише тобі і лише до тебе по допомогу звертаємося (Св. Коран, 1:5) і спитав себе, чому замість «я» було використано «ми». І раптом я відкрив для себе таїну релігійної молитви. Коли ми разом молилися в мечеті Баязет, то кожна людина стала свого роду заступником для мене. У той час, коли я читав там Коран, усі інші свідчили на мою користь. Я набирався мужності із спільного і глибокого служіння Богу, аби уявити своє власне нікчемне служіння Божественному Суду.

І ще одна істина розкрила себе: усі мечеті Стамбула об’єднувалися і знаходилися під впливом мечеті Баязет. Я відчував, що вони підтримували мене у спільній благій справі і залучали мене у свої молитви. У цій земній мечеті я бачив себе у колі тих, хто ходить навкруг священної Кааби. Я сказав: «Хвала Володарю світів. У мене стільки заступників, ми усі говоримо одні й ті ж самі слова, і вони підтримують мене».

Коли я усвідомив цю істину, то відчув себе так, ніби молюсь перед Каабою. І перед усіма, хто вклоняється Богу, як перед свідками, сказав: «Я свідчу, що немає бога окрім Бога, і Мухаммад є посланцем Його». Я довірив це свідчення віри Хаджаруль-асваду. Зробивши це, я побачив, як відкривається вуаль над іще однією таїною. Я усвідомив, що релігійне братство, членом якого я був, поділилося на три групи.

Першу групу складали віруючі мусульмани й ті, хто вірить в існування Бога і Його Єдність. Друга група складалася з усіх творінь, що проголошують молитву і звертаються до Бога. Кожний клас чи представник був зайнятий своїм неповторним закликом і молитвами до Бога, і я був серед них. Третя ж група являла собою дивний світ, який був зовні малий, але у дійсності був великим з погляду свого призначення і виключності. Починаючи з атомів мого тіла і закінчуючи зовнішніми почуттями, я відчував релігійне братство, яке служило Богу й висловлювало свою подяку.

Отже, у словах «ми» вклоняємося» йдеться про звернення від цих груп. Я уявив нашого Пророка, тлумача і поширювача Корану, який звертається до людства в Медині: «О, люди! Вклоняйтеся вашому Володарю (Св. Коран, 2:21). І так само, як усі інші, я чув цей заклик у своїй душі, і так само, як я, представники усіх трьох груп відповідали: «Тобі одному ми вклоняємося» (8).

Взаємодія з іновірцями

В Корані сказано: «Книга ця, безперечно, є настановою для тих, хто гніву Божого боячись, приязний і праведний (у своїх діяннях) (Св. Коран, 2:2). «І ці благочестиві люди є тими, хто вірує у незриме, додержує молитви і щедрий у подаянні з благ, якими Ми його наділили, хто вірує (в Писання), що послано тобі (О, Мухаммад!), і в те, що ще до тебе послано іншим (пророкам), хто вірує в інше життя і не має (у тому) сумніву» (Св. Коран, 2:3-4).

У самому початку Коран закликає людей прийняти попередніх пророків і їхні Книги. Подібна умова у самому початку здається мені дуже важливою, особливо для встановлення міжрелігійного діалогу. Господь наказує: «Не дискутуйте з тими, хто володіє Книгою, інакше, ніж з достоїнством і честю добираючи найкращий доказ (Св. Коран, 29:46). Тут Коран описує, як поводитись. Про це Саїд Нурсі сказав наступне: «Той, що радіє поразці опонента у діалозі, не має жалю». Він пояснює це таким чином: «Ви нічого не виграєте від поразки іншого. Якби ви одержали поразку, а він виграв, тоді б ви виправили одну з своїх помилок Діалог повинен виявляти істину». У сурі «Мумтахіна» говориться: «Аллах заборони не ставить вам доброту і справедливість виявляти до тих людей, хто за вашу віру з вами не воював, не вигонив з дому вас – воістину він любить справедливих!» (Св. Коран, 60:8).

Деякі аяти Корану піддають критиці Людей Книги за неправильну поведінку, хибні думки, спротив істині, створення ворожості й інші небажані явища, а у Біблії ми можемо знайти навіть більш сильні вислови з цього приводу. Однак одразу ж після цієї критики Коран використовує дуже м’які слова, аби закликати серця до істини і дати надію душам. Критика й попередження стосовно деяких вчинків і відносин, які можна зустріти серед євреїв, християн і багатобожників, були також адресовані мусульманам, які діяли таким само чином.

Усі існуючі релігії ґрунтуються на мирі, безпеці й всесвітній гармонії. Війна та конфлікт є відхиленням, яке має знаходитися під контролем. Виключенням є лише випадок самозахисту, який повинен відповідати визначеним принципам. Іслам встановив правила, які упереджують війну і встановлюють рівновагу. Наприклад, в основі повинні бути справедливість і мир в усьому світі. Даючи свідчення перед Аллахом, будьте незмінно справедливі й нехай неприязнь до вас не відхилить вас від (рішень) справедливих (Св. Коран, 5:8). Іслам визначив межу захисту, передбачаючи охорону релігії, життя, власності, душі і продовження роду. Сучасна законодавча система зробила те саме.

Іслам вважає великою цінністю людське життя, говорячи, що той, хто погубить живу душу, той ніби усіх людей погубить, бо вбивство породжує ідею про те, що будь-хто може бути убитим (5:32). Каїн, син Адама, був першим убивцею. У Біблії можна знайти детальний опис цієї події, яка поклала початок епохи кровопролить. Саме з цієї причини Пророк сказав: «Якщо людину несправедливо вбито, то частину цього гріха буде покладено на Каїна, бо саме він поклав початок несправедливому вбивству людства» (9).

Засади діалогу

Найважливішою рисою особистості людини є любов. Любов є яскравим світлом і великою силою, яка може протистояти і перемогти будь-яку іншу силу. Любов звеличує душу, яка вбирає її й спрямовує до вічності. Ті, хто торкнувся вічності на шляху любові, прагнуть передати іншим те, що одержали. Вони присвячують цьому усе життя і заради цього долають будь-які труднощі на цьому шляху.

Альтруїзм породжує любов. І ті, хто володіє найбільшою часткою цієї любові, є найбільшими героями людства, людьми, які викоренили будь-які прояви ненависті й ворожнечі у своїй душі. Такі герої продовжують жити навіть після своєї смерті, а упродовж усього життя вони є вельми любимі серед людей.

Найпряміший і найкоротший шлях до серця людини лежить через любов. Це є шлях пророків. І сьогодні їх послідовники не знехтувані, навіть якщо дехто не сприймає їх, то багато інших з радістю їх приймають. Оскільки їх зустрічають з любов’ю, то вони з радістю досягнуть своєї мети.

Від того, що все у світі свідчить і обіцяє співчуття, то світ можна вважати симфонією співчуття. Вияв співчуття усім живим істотам є необхідною умовою для того, щоб називатися людиною. Співчуття підносить людину.

Посланець Аллаха виявляв своє ставлення до милості, залучаючи усе суще, у найприродніших формах. Наприклад, якими повчальними і конкретними прикладами він говорить про милосердя до тварин:

«Аллах дарував одній жінці її гріх і удостоїв Раю завдяки тому, що вона допомогла собаці, яка з витягнутим від жаги язиком важко дихала біля колодязя. Ця жінка, яка проходила там у цей час, побачила її стан і не витримала. Вона зняла з себе пояс, прив’язала до нього туфлю і витягла води з колодязя для собаки. Це повернуло собаці життя. Аллах пробачив гріх цій жінці і ввів її у райські покої.

А ось другий його приклад – протилежного характеру:

«Одна жінка потрапила в пекло через кішку. Вона не годувала її, не давала води й не випускала. І кішка сконала від голоду. З цієї причини жінка потрапила в пекло».

Прощення є великою цінністю. Ми говоримо: «помилки – від молодих, прощення – від зрілих». Отримати прощення означає виправити щось, повернутися до своєї сутності і знайти себе знову. З цієї причини найбільш достойним вчинком, за вченням Безкінечно Милосердного Бога, є вчинок, що веде до відчуття трепету від цього повернення і цього пошуку.

Світ пізнав прощення через людство. Так само Господь показав своє Милосердя і Божественне прощення на прикладі людей. Він вклав красу цього почуття у їхні серця. Коли Адам своїм падінням наніс удар своєму існуванню, Бог простив йому, піднявши до рівня пророка.

Коли б ми не помилились, пошук прощення і подолання сорому від гріха дозволяють нам набути нескінченного милосердя і прощення і не помічати гріхів інших людей. Одного разу Ісус сказав обуреному натовпу: «Нехай той, хто не має гріха, першим кине камінь.» Якщо ми розуміємо це, то як ми можемо «кидати камені» в інших? Злість і ненависть перетворюють землю в пекло. Ми повинні нести прощення й милосердя тим, чиї нещастя штовхають їх у провалля. Перевага тих, хто не вміє прощати і не має терпіння, зробили останню пару століть надміру страхітливими в історії. Отже, найвищим даром, який сучасне покоління може дати своїм дітям – це навчити їх прощенню і терпінню.

Ми не повинні підкреслювати вади інших, ми повинні вчитися поважати іншу думку і прощати те, що можна простити. Ми повинні зробити це, аби зігріти серця і дістати користь від позитивних ідей, які зберігають наші серця, душу і думки в належній формі.

Терпіння є найбільш важливим елементом моральності і необхідним джерелом духовної дисципліни і добра. Терпіння спонукає досягати нових глибин і сягати нескінченності, а помилки та вади зводити до мінімуму. Божественне проходить через терпіння, і ми чекаємо, коли воно охопить нас і весь світ. Його обійми такі широкі, що п’яниця просинається вільним від своєї залежності і стає сподвижником Пророка, а вбивця повертається до істини й досягає вищого рівня.

Ми очікуємо на любов і повагу, терпіння і прощення, щедрість і близькість, і особливо – від Бога. Але чи можемо ми надіятися на усе це, якщо спочатку самі не запропонуємо нічого з того іншим?

Заключне слово

Ті, хто хоче змінити цей світ, мають у першу чергу змінити себе, очистити свій внутрішній світ від ненависті, злості та заздрощів і натомість закликати добро. Ті, кому не вистачає самоконтролю, самодисципліни й піднесених почуттів, спершу можуть прихилити до себе й здаватися проникливими. Одначе те, на що вони надихають інших, швидко минає.

Щиросердя, краса, правдивість і добро є усією сутністю миру і людства. І що б не сталося, колись світ віднайде свою сутність. Ніхто не зможе цьому перешкодити.

Статтю було представлено у парламенті світових релігій у 1999 р. Вперше надруковано у 2000 р. у Туркіш дейлі ньюс (січень, 11-12)

Література

  1. Ісмаіл Р. Фарукі. Даелог оф абрахамік фейс, (англ.). Стамбул, 1995, 51 – 53.
  2. Грєхем Е. Фюллер, Ян О. Лессер. Сенс оф сійдж: Джиеполітікс оф іслам енд зе вест, (англ.). Стамбул: 1996, 41 – 42.
  3. Сіднєй Гріфіс, «Шерінг зе фейс оф Ебрехем: Зе кредо оф Луіс Массіньон. Іслам енд крісчен-муслім рілейшнз 8, (англ.), № 2, 193– 210).
  4. Суат Йилдирим, «Чим викликаний діалог церкви з ісламом?» Ені уміт, № 16, 17.
  5. Абульфазл Іззеті, Введення в ісламську історію експансії (англ.), Стамбул, 1984, 348.
  6. Алі Аслан, «Харкес інанджини яшамали», Заман, лютий, 1, 1998.
  7. Хак діні Куран ділі. Заман-Азім, рік видання не вказ., Стамбул, т.2, 1131 – 32.
  8. Саід Нурсі, Бедіуззаман. Слова, 29-те слово. 6-та тема, рік видання не вказ., Стамбул.
Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.