Відповідальність людини та її місце в житті

Відповідальність людини та її місце в житті

Якщо людина на Землі є халіфом Аллаха, улюбленим Його створінням серед усіх творінь, квінтесенцією всього буття, найяснішим свічадом Всевишнього – а в цьому немає ніяких сумнівів – то Аллах, який послав людину на цю Землю, дасть їй шанс розкрити таємниці світів, сил, що сховані в них, виявити потенційну міць і можливості. Аллах надасть їй право мати знання, волю, силу для того, щоб люди на своєму праведному шляху не зустрічалися із проблемами, які неможливо розв'язати; щоб вони могли спокійно ходити коридорами буття; щоб вони з легкістю могли розкривати свої таланти, не наштовхуючись на перешкоди у своїх починаннях і бажаннях.

Зрозуміло, що людство послане на Землю з особливими здібностями й потенціалом, якими воно досягло своїх нинішніх здобутків. Так, незважаючи на свої вади, не зупиняючись ні перед жодними перешкодами, воно досягло успіхів і, всупереч допущеним подекуди помилкам, здобуло багато чого. Людство, свідомо чи неусвідомлено, стало повністю відповідати своєму покликанню, що було виражено в благовісті Всевишнього: «Я створю на Землі Свого намісника...».

Хоча у деяких випадках і отримували підтвердження побоювання ангелів щодо можливості виникнення на Землі розбратів, та у порівнянні з цими відносно поганими вчинками людини здійснювалося чимало добрих і славних справ, що ведуть до раю. У її світі завжди були добрі справи постійного характеру всупереч минущому злу. Благочестиві раби божі разом зі святими, праведними й пророками діяли скрізь, щоб запобігти злу, і краса та добро всюди утверджувалися. І таким чином, багаторазово була віддана данина праву намісництва (халіфа) Бога на Землі, і особливо тими, які неухильно дотримувалися первинної ідеї свого створення.

Віруюча людина, що усвідомила суть свого створення, зрозуміє, що вона прийшла у цей світ з ясним розумом і вірою, особливими обов’язками, що відповідають її особливій натурі. Те, що її вчинки повинні бути особливими, випливає як з її явних і прихованих здібностей, так і з настанов Корану, що акцентує увагу на залежності її значущості від вчинків і поведінки. Всевишній Творець у Корані говорить: «Я створив джинів і людей заради того, щоб вони (знали Мене, увірували у Мене) поклонялися» і тим самим підкреслює основну ідею створення людини, її намісництва й особливостей її здібностей.

Поклоніння Богу – це небесне поняття, що позначає гармонію з буттям і Всесвітом, із цим світом і його мешканцями, рух без часто повторюваних зупинок чудесними коридорами Всесвіту й збереження рівноваги між внутрішнім світом і буттям. Без забезпечення цієї гармонії й рівноваги неможливо людині продовжувати свій шлях, шануючи людські чесноти й зберігаючи їх.

Людина успішно позиціонує себе у координатах матеріального світу і подій через ступінь дотримання нею мети сотворіння. І навпаки, хто чинить не відповідно до цієї ідеї або припускає, хай і частково, можливість неповного виконання своїх обов'язків, буде переживати, поряд з безцільністю й оманою, протиборства й перетворить цей світ, що є його обійстям і палацом, на пекло. Уже сьогодні деякі люди помирають від страху, уявляючи трансформацію світу на таке пекло...

Дійсно, ту гармонію, відповідність між законами буття й діяннями людини, що потребують використання сили волі, може знати лише Творець всього сущого як прекрасну експозицію, надавши її для користування людині. Відповідність велінням Творця всього сущого, що дійшли до нас через Одкровення, дані Всевишнім пророкам, є єдиним шляхом осягнення таємниць світобудови й перебування в гармонії з нею.

Воістину, людина може врятуватися від змагання із законами буття й порожнеч тільки за дотримання цієї умови, і вона відчує умиротворення й відраду перебування у своєму палаці. І навпаки, відчуження людини від свого Творця, віддалення від Нього втягне її у вир безперервної відірваності, віддалення, зіткнення з буттям і подіями, що не дозволить їй знайти порятунок і благополуччя.

Шлях становлення людини, яка прагне стати послідовником Творця, містить безліч аспектів, починаючи з віри в Нього й поклоніння, аж до вивчення й пізнання суті речей і всього, що відбувається навколо людини. Справжня людина упродовж усього свого життя повинна у першу чергу формувати свої почуття й думки у вірі; за допомогою різних видів богослужіння – упорядковувати своє особисте й соціальне життя; урівноважувати сімейні й суспільні відносини своєю поведінкою. Тобто, доносячи знамено роду людського в кожний куточок Землі аж до небесних просторів, вона виконує обов'язки, покладені на справжнього намісника, тим самим віддаючи належне за надану їй волю. Така людина, облагороджуючи земне життя, зберігає гармонію між людством і всім сущим. Глибоко усвідомлюючи земні й небесні щедроти, вона повинна прагнути до удосконалення життя у всіх його проявах, облаштовуючи його до більш людяного рівня в межах запропонованого й дозволеного Творцем.

Отже, зазначене вище і є справжнім намісництвом Аллаха, яке, по суті, містить у собі зміст поклоніння Йому. І це є точкою дотику нашого найменшого старання й величезної Божої милості. Таким чином, найкоротшим шляхом досягнення цієї високої мети є поклоніння Богу. Попри уявлення багатьох, поклоніння насправді не є лише автоматичним виконанням певних рухів, це – всеосяжне за суттю служіння й показник відповідальності віруючого. Тобто служіння є найточнішим вираженням відносин у ланцюгу Людина – Всесвіт – Творець. Якщо поклоніння Богу є показником того, як людина розвиває почуття прихильності до Аллаха у своєму серці, звільняючись від тягаря мирського, бачачи й відчуваючи у кожній часточці буття властиві Йому красу, порядок і гармонію – що в жодному разі не піддається сумніву – то воно (поклоніння) є найкоротшим і найнадійнішим шляхом звернення до Бога, набуття близькості до Бога, знаходження зв'язку між тим, що відбувається, з Божою волею. І жодна людина, яка свідомо йде цим шляхом, не повинна сумніватися в тому, що вона – служитель, якому випала честь бути намісником Бога. На землі за цю честь такій людині необхідно воздати. Така людина не має сумніву в цьому, вона буде намагатися зробити своє земне життя наповненим, зробити життя насиченим і діяти так, щоб скрізь, де б вона не побувала, згадували б її титанічні зусилля й щирість; намагатися донести свої почуття скрізь, куди може дістатися вона чи її голос; намагатися досягти такої духовної глибини, якої б вистачило на те, щоб заповнити собою всі світи; прагнути жити з намірами такого простору, через який можна було б удостоїтися безкінечності.

Якщо людина, дотримуючись законів світобудови (фізичного світу) і Божественних настанов, буде ставити на перше місце свої обов’язки, тобто буде піклуватися перш за все про свої обов’язки і, відповідно, не буде мучити себе очікуванням результатів, а буде надіятися на Всевишнього, то вона не буде засмучена тим, що її плани руйнуються, а справи не закінчуються успішно. Вона не буде втрачати і свого піднесення під час поклоніння Господу. Вона буде здійснювати поклоніння з глибокою радістю, з величезною вдячністю за те, що є віруючою людиною, не буде відчувати безнадії, ніколи не буде панікувати, вона ніколи не відчує втоми на шляху, яким іде. І не лише це, у мить натхнення вона скаже те, що сказав свого часу Мевляна: «Я став рабом, став рабом, став рабом, раби радіють, коли їх відпускають на волю, а я радий і щасливий з того, що я раб (Божий)», вона буде оцінювати діяння свої не стільки через призму отриманих результатів, а праведністю цих діянь, щирістю помислів і відповідністю її діянь визнанню Всевишнього.

Той, хто відчуває цей духовний простір своїми почуттями, думками, серцем, досягне блаженства бути рабом Божим, обереже себе від різних впливів, здобуде справжню волю.

Якщо людина є халіфом (намісником) Аллаха на Землі – а людина потенційно найбільш підходить для цього – то вона буде творити свої діяння заради Аллаха, вона буде починати в ім'я Аллаха, сумувати, радіти з іменем Аллаха, тобто робити все в ім’я Аллаха. Вона буде втручатися у світобудову, не виходячи за межі дозволеного Аллахом, буде творити свої діяння весь час пам’ятаючи, що вона намісник Бога.

Відповідно, вона не буде пихатою і зарозумілою через свої успіхи, не буде впадати у відчай через свої негаразди та програші, не буде вихвалятися своїми талантами, не буде заперечувати, що все це в неї від Всевишнього, Істинного Владики, і після кожного нового поступу, щоб відновити в собі впевненість, вона буде кілька разів на день виголошувати слова поета Акіфа Ерсоя: «Покладаючись на Аллаха, на його заступництво, будь покірним, якщо є шлях, то тільки цей, іншого правильного шляху не знаю я».

Людина, яка досягла духовного рівня і постійно відчуває впевненість, завжди буде діяти, усвідомлюючи свою відповідальність, завжди буде пов'язувати свої вчинки із прагненням бути відданим Аллахові, і тому вона ніколи не загордиться через свої досягнення й не буде засмученою через негаразди.

Піднімаючись догори крутим схилом, вона буде відчувати таку ж рішучість і спокій, як під час спуску донизу або йдучи прямою стежиною.

Людина, з одного боку, для втілення в життя своїх обов’язків Божого намісника на Землі має задіяти всі розумові, душевні та інші внутрішні здібності, а з іншого боку, у таких питаннях, як-то дарування результату, що вершиться тільки і тільки Всевишнім, вона буде уповати на Аллаха. Оце справжній приклад істинного віруючого! Цим шляхом пройшло багато людей, і всі вони перетворили свій шлях на коридори раю. Чимало людей ще йдуть цим шляхом до тих днів, про які заповідав Аллах. Ті, хто вже пройшли, й ті, хто йдуть слідом за ними, жили й продовжують жити як достойні герої з властивими для них особливостями і обов’язками.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.