«Рух, який є прикладом для самих себе»

Мої враження

Чи бачили ви коли-небудь Фетхуллаха Ґюлена таким одиноким? Я – бачив. Цей знімок зробили, поки очікували на лікаря, який запізнювався на прийом через те, що затягнулась операція. Він, власне, самотній навіть тоді, коли знаходиться в натовпі. Можливо, самотинність є його вибором. Якось я надибав його статтю, написану багато років назад, в якій він надає визначення поняттю «чужинець». У ній він пише наступне: «Чужинець – це не той, хто перебуває далеко від батьківщини, а той, чий стан і мову ніхто не розуміє». Ця світлина викликала у мене таку асоціацію. Мені здається, що на Ґюлена більше впливає не те, що він знаходиться далеко від батьківщини, а те, що, як він вважає, його не розуміють правильно.

Те соціальне явище, всередині якого Ви знаходитеся, деякі називають спільнотою, а деякі – сектою. Ви говорите, що «Рух, який є прикладом самому собі». Чому не спільнота, а рух?

Як говорили стародавні, речі мають називатися в залежності від їхньої суті. Якщо дивитися з цієї точки зору, то я уявляю слово «рух» більш доречним. Можливо, допустимі й визначення «товариство», «община», «громадська суспільна організація», але, у відповідності до закону, товариство повинно мати статут, систему. Общиною називають об’єднання людей навколо думки, висловленої кимось. І в неї є власні правила. Я не бачу перепон для того, щоб називати це явище общиною, тому що люди можуть об’єднатися у відповідності зі своїми почуттями і думками в рамках ісламу, як це буває під час хаджу або в мечеті.

Деякі називають це громадянською суспільною організацією. Такого само висновку дійшли й зарубіжні дослідження цього явища, але, по-моєму, воно не повністю вкладається в ці рамки. Коли я думаю, що ж це таке по суті, то бачу, що деякі думки, висловлені свого часу, знайшли широку підтримку в турецькому суспільстві, і сьогодні відбувається об’єднання навколо широкого кола питань, повний обсяг яких не уявляємо собі ні я, ні інші, і які вважаються необхідними й корисними, і здійснюється відповідна діяльність.

Якого роду діяльність?

Наприклад, об’єднуються багато відомих і невідомих людей, які вважають корисною діяльність в сфері освіти, вірять в її важливість для майбутнього світу, підтримують одне одного. Надихаючися впливом наукових поглядів покійного Нуреттіна Топчу, я вважаю, що стосовно цього явища, яке має велике культурне значення, правильніше використовувати термін «рух», порух сердець.

Чому Ви називаєте його «Який слугує прикладом самому собі»?

Якщо для активізації людей та забезпечення їхньої зацікавленості необхідно було навести приклад, ми зверталися до «асру саадат» («вік щастя», «золотий вік», епохи Пророка Мухаммада) або до нашої історії, кадри з якої обов’язково викликають захват, і наші очі наповнюються слізьми при згадці про них. Однак для того, аби якась ідея ставала більш дієвою, вона сама має бути джерелом прикладів. І соратники Пророка Мухаммада (хай буде задоволений ними Аллах), і засновники Османської імперії, і наші герої, які брали участь в національній боротьбі, були прикладами самі для себе. З цієї точки зору таке визначення «які слугують прикладом самі для себе» здається мені дуже важливим.

Якщо рух черпає приклади з самого себе, і люди, схваливши їх, почали наслідувати, присвятили себе йому, цитуючи Зії Гьокальпа, зробили їх своїм ідеалом «мафкура», і якщо навколо нього робиться те, що слід, ось тоді ті, хто здається його керівниками, часто не знають про поточні заходи. Ті, хто не чув про інших, хто не знайомий, роблять одне й те саме в різних місцях, тому що, хоча немає фізичних зв’язків, існують серйозні ідейні зв’язки і спільні ідеали.

Чи підкреслює вираз «рух, який служить за приклад самому собі», що сьогодні він перетворився в модель?

По-моєму, він став моделлю. Якщо інші хочуть, вони можуть скористатися тими самими підходами. В Туреччині панує викривлене уявлення, зрозуміти яке мені важко. На жаль, діяльність будь-кого не розглядають як хорошу, ідеальну, розумну, достойну продовження, а звертають увагу лише на те, хто її здійснює. Якщо людина, з якою її пов’язують, а, можливо, точніше, людина, яку в її проведенні звинувачують, подобається, то й діяльність визнається прийнятною. В протилежному випадку навіть найкращі дії можуть вважатися некорисними.

Який стан справ з цим за межами Туреччини?

Я не був свідком викривлень такого масштабу за межами Туреччини. Якби так було, то вони не досягли б процвітання. Власне кажучи, в тих місцях, де цей рух здійснював свою діяльність, не виникало проблем, не дивлячись на те, что деякі спецслужби відносились до нього насторожено, а також було багато перешкод як зсередини, так і з сторони.

Наприклад, навіть в країнах, які надзвичайно міцно пов’язані своєю вірою, релігією, своїми доктринами, і не визнають жодних поглядів, які виходять за рамки цього, добре зустрічають всіх «добровольців від освіти», дивляться на них об’єктивно, визнають їх корисними. А стосовно Туреччини не можна сказати, що вони відчувають тепле відношення всіх шарів суспільства.

Ця ситуація є тимчасовою, чи це кон’юнктура?

Можна сказати, що кон’юнктура, яка склалася внаслідок неправильного тлумачення деяких наших позицій та антипатії стосовно деяких з нас. Я хочу викласти тут свою суб’єктивну думку. В Туреччині деякі особи продовжують виступати проти цього руху, діяти жорстко, не дивлячись на те, що його підтримують люди з різними поглядами в різних куточках світу. І я, можливо, сто разів казав сам собі: «О Творець, якщо до цього важливого руху, який знайомить людей світу з турецьким народом, турецькою культурою, відчувають антипатію особисто через мене, то, будь ласка, забери мою душу, але не нанось шкоди цьому рухові!» Я не мав інших думок, окрім служіння своєму народові, своїй вірі і своїй релігії.

Я відчув необхідність у тому, щоб розповісти про цю проблему, тому що, якщо цей рух визнається розумним і прийнятним в різних куточках світу представниками різних, протилежних ідеологій, і не визнається лише в одному місці, то тоді потрібно дослідити причини цього – у цій ситуації помиляються або вони, тобто ті, хто виступає в Туреччині проти цього руху, або ми самі…

Якщо ми будемо шукати помилки в інших, то ми можемо поширити сферу звинувачень і почати неправильно оцінювати інших. Тут для мусульман більш припустимим є ще раз уважно оцінити власні помилки. Якщо нас неправильно зрозуміли і сприйняли іншими, ніж ми є, внаслідок наших власних недоліків, то значить, винні ми. Потрібно ще раз продумати наші позиції і погляди, спитати себе, хто і чому відчуває стосовно нас антипатію. Я не хочу нікого звинувачувати. Скажу, що ми, мабуть, припустилися методологічної помилки.

Що Ви маєте на увазі, говорячи про «методологічну помилку»?

Можливо, ми допустили такі помилки, як надання всьому рухові повністю релігійного забарвлення. Можливо, декого турбує ідея «турецького народу». Все це випливло назовні під час червневої бурі. Деякі з освічених людей, які зайняли важливі посади, які видаються протилежностями, сказали: «Яке ви мали право переступати межі дозволеного, і вийшли в світ з пантюркистськими та панісламистськими ідеями?»

Можливо, не задовольняючись тим, через голови деяких державних інститутів вони направили деякі відомості спецслужбам окремих країн, заплутавши їх. І з цієї точки зору ми, можливо, не змогли як слід проявити себе, подумали, що краще знаходитись ближче, детальніше розказати про себе. Процес терпимості частково враховує й це. Однак наша рука, яку ми простягнули декому, залишилась в повітрі. Були такі, хто не погоджувався на зустріч, або такі, хто спочатку погодився, а потім просили нас не приходити. Мені важко це зрозуміти, природа людей... І віруючі, і невіруючі, і ті, хто приймає, і ті, хто не приймає, можуть бути зациклені на деяких речах.

Але ми, як і Захід, переживаємо процес Просвіти. І там існували серйозні жорсткі підходи, ворожість і погорда. Людей карали вогнем і гільйотиною. В результаті ці бурі навчилися попереджати через визначені свої сфери або шляхом просвіти. Я вірю, що одного разу Туреччині стане відомий дійсний стан справ. І навіть можу сказати, що цей процес почався.

Тому що це значною мірою вже схвалює еліта суспільства. Деякі говорять, що те, що робиться – прекрасно, але якби за цим не стояли ті й ті!

Тобто те, що робиться, подобається, а ті, хто робить, не подобаються, чи не так?

Ідея може належати будь-кому, але важливо, щоб її сприймало суспільство. Власне кажучи, тоді за нею не стоятиме той і той. Як в часи національної боротьби наше суспільство сприйняло ідею викинути ворогів з нашої країни, і, реалізуючи її, Стамбул не знав, що робиться в Антепі, Урфі, Мараші, і навіть в таких близьких для нього Бандирмі і Баликесіре. Там люди діяли в напрямку сприйнятої ними ідеї. Потім і Стамбул схотів вступити в цю справу. Багато представників інтелігенції погоджуються, що Анкарська влада отримала поштовх від народу й організувала цей процес. А тепер і цей рух прийнятий народом і став його власним. Усі роблять щось незалежно одне від одного.

Важливим є те, що цю ідею сприйняв народ. Якби її не вважали корисною, якби до неї не відчували довіри, не вірили, що від неї буде користь, не було б і цього добродійного руху. Тоді не було б і «прикладу для самого себе». А рухи, які не є прикладом для самих себе, не можуть тривати довго…

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.