Я їх підштовхував на те, щоб вони йшли

Починаючи з кінця 80-х років Ви закликали до мобілізації в Середню Азію. В той час Ви втратили свідомість на кафедрі мечеті. Тисячі людей поїхали туди, відкрили школи, заснували свої фірми. З шкіл почали виходити випускники. А Ви туди так і не їздили…

Хоча це й протирічить моїй логіці, але через мою чуттєвість для мене було вкрай важливим бачити, що Аллах прихильний до старань наших товаришів, поділяє з ними цю радість, тому що Азія з самого дитинства була присутньою в моїх молитвах. Для мене є дуже важливим обнятися з нашими родичами, єдиновірцями, які живуть там. Це для мене було б як свято.

Прийшов день, і я закликав з кафедри мечеті бізнесменів, торговців, промисловців, усіх товаришів направитись туди. Я мав таку думку – на місці поділити радість з товаришами, які вважають цей заклик розумним. Дійсно, якщо подивитися з точки зору суфіїв, люди не повинні ганятися за мирськими задоволеннями. А у відповідності з моєю філософією, не слід шукати навіть духовного задоволення, яке приносять молитви і духовне піднесення. Ми маємо без тями любити Аллаха. Стосовно того, аби мати від нього задоволення для нафсу (природного єства – ред.), я кажу: «Ні, Аллаха для нас досить. Очікувати на щось інше неправильно.»

Однак як людина, я схотів на власні очі побачити тих, хто часто-густо не отримуючи платні, задовольняючися самою стипендією, займається виховною діяльністю, коли необхідно, бере участь в ремонті шкільної будівлі як простий робочий, коли необхідно, як дипломат зусттрічаеться з державними діячами і лобіює інтереси Туреччини. Аллах з якихось мотивів не дозволив мені мати цього задоволення.

Вас утримала від поїздки Ваша логіка?

Якщо дивитись з точки зору логіки, то здавалися важливими два моменти. По-перше, моя участь у цьому русі, тягар якого ліг на плечі турецького народу, була зовсім незначною. Мені приходило в голову, що, якщо, не дивлячись на це, я поїду заради того, аби ніби виступити хазяїном всього того, що зробилили товариші, це може дати привід вважати, що за всім цим стоять мої ідеї.

Крім того, у деяких існує схильність ославити тих, хто досягає успіху. І навіть ця пристрасть – неусвідомлено – переходить в ширк (приписування Всевишньому сотовариша – ред.) шляхом визнання результатів створеного тим, хто був у його витоків. І, крім того, було б великою несправедливістю, якби я пов’язував особисто з собою всі заходи, які були здійснені там. А несправедливість перешкоджає вірі і подібна ширку. Якщо на щось є милість Всевишнього, цього краще не мати на цьому світі, і тому не їхати було більш правильним. По-друге, я турбувався через позиції, яких дотримувались деякі, я боявся, що вони введуть в оману людей, які знаходяться там, передбачав, що можуть бути викривлення дійсного стану речей, що, бач, за усім цим стоїть той чи той, що, якщо навіть вони не говорять про це відкрито, цілі у них інші. Тому я стримав свої бажання для того, аби не кинути тінь на ту діяльність, якою займаються там наші товариші.

Ви уникаєте з’являтися на людях?

Я не смиренна людина, але з давніх часів соромився проходити навіть серед людей, які мене бачили і знають. Це було однією з причин того, що я ховався під вікнами мечеті в Едірне. Це пов’язане з моїм єством. Не важливо, дивляться люди з схваленням чи з засудженням, я соромлюсь усіх. Якщо я поїду в тюркські республіки, ніби організатор усіх цих робіт, то люди будуть дивитися на мене по-іншому, почнуть обнімати. Це мені здається неприроднім. Деякі можуть подумати, що причиною є якийсь комплекс. Я не стверджую, що вільний від комплексів, але як це не називатимуть, я сором’язливий від природи. І немає такої ситуації, щоб мені обов’язково випадало їхати.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.