Відмова від терпимості рівноцінна самогубству

Діалог і терпимість в останні роки стоять на порядку денному, але деякі думають, що Ви не щирі в цьому.

Якби прагнення діалогу і терпимості виникало з моєї людської сутності, то це не гарантувало б усталеності. Ті, хто відчуває неспокій, були б праві. Але я дію, спираючись на релігійні джерела. Ми пов’язані з цим устремлінням, і воно буде продовжувати існувати, поки існує віра.

Діалог – міжконфесійний чи міжкультурнй?

Вираз «міжконфесійний діалог» має переносне значення, поскільки конфесії (релігії – це абстрактні інстанції, під цим рзуміють представників окремих релігій. Не варто зупинятися на назвах, якщо вислів «міжкультурний діалог», «діалог між різними філософіями» більш точні, і це розширить поняття й залучить до процесу не лише представників трьох релігій, але й представиників інших вірувань, то можна думати й про те, щоб залучити це в сферу діяльності.

Ви сказали: «Прагнення діалогу й терпимості виникає з моєї віри». Чи існували приклади цього в епоху Пророка?

Коли наш Пророк прибув в Медіну, він в своєму зверненні закликає до діалогу представників різних релігій, домовляється з ними і бере їх під захист. Побачивши його позицію, глава, пробачте, смути Абдуллах бен Убай бен Селюль страшенно розгнівався, направився в Медіну, прийшов на зборище ідолопоклонників і почав підбурювати їх, дивіться, ця людина перетягує всіх на свій бік, і завтра для вас це стане небезпечним. Тобто, в ті часи, як і зараз, були люди, які в усьому виходили з своїх підозр. Знов-таки, була проблема, і наш Пророк прийняв християн з Неджрану і вони просили в Аллаха, щоб він прокляв ту сторону, яка неправдива.

Було отримано такий аят: «Приходьте ж, покликавши наших синів і ваших синів, наших дружин і ваших дружин, нас самих і вас самих, і потім від усього серця будемо молити Аллаха, аби його прокляття пало на голови того, хто говорить неправду про це.» Коли наш Пророк закликав їх разом звернутись до Аллаха, вони злякались прокляття Пророка і погодились жити разом, сплативши громадянський податок. Він домовився також і з християнами з Тагліпа і залучив їх на свій бік, і заради того, аби вільно їздити в Мекку і повертатися звідти, підписав вельми тяжку угоду з ідолопоклонниками в Худейбійє.

Праведні халіфи (нехай буде задоволений ними Аллах) йшли його шляхом. Діяння Салахуддіна, Зенги, Алпарслана і Фатіха відомі. Добре відомо, що Баязід II привіз євреїв на кораблях з Іспанії . У зв’язку з цією подією було засновано Фонд п’ятисотого року. В роки республіки тривав такий само терпимий підхід, і втікачі від нацизму знаходили пристановище в Анатолії. Це є в нашій культурі. Під нашим управлінням знаходились мечеть, церква, синагога, і всі жили без проблем.

Чи вкладатимуть у поняття терпимості завтра який-небудь інший зміст?

Це нічим не відрізнятиметься від харакірі, самогубства... Іслам, світлий обрис якого забруднено сьогодні терором, «живими бомбами», людьми, насильно перетвореними на роботів, за посередництва діалогу почав розповідати про свою красоту, і продовжуватиме це робити...

Я розумію слова нашого Пророка Мухаммада, які проголошують, що «моє ім’я досягне усіх місць, де сходить і заходить сонце», як мету, що стоїть перед нами. Представлення мого Пророка (хай благос­лавить його Аллах і вітає) як засновника релігії, яку сповідують терористи, велика несправедливість стосовно нього. Правильне представлення Його є настільки важливим завданням прибічників діалогу й терпимості, що не можна навіть подумати про те, щоб знехтувати ним.

Тобто, місіонери?

Так. Правильно, що в Туреччині і всюди в світі не покладаючи рук, працюють дуже важливі представники церкви. Один наш товариш з Бостона розповідав мені про один твір, написаний 500 років назад.

Він був написаний як звернення до релігійних меншин, які жили в межах Османської імперії в той період, коли Балкани перейшли до турків. Там говориться: «Залишайтесь там, зберігаючи свої почуття і думки і не виявляючи себе. Прийде день, і ви знайдете можливість, щоб висловити себе». Мені здається, що на цьому питанні необхідно з усією обережністю загострити увагу з точки зору того, що радили деякі в дуже ранній період.

І зараз вони існують, але така діяльність, яка ведеться в Ватикані або в інших місцях, не має нічого спільного з нашим рухом, який виступає за діалог і терпимість. У жодному разі не йдеться про те, щоб я чи інші товариші, для яких, як і для мене, цей рух є частиною їх самих, стали водою, яку ллє на млин хтось інший.

Наш рух, виступаючи за діалог і терпимість, повністю належить турецькому народу і відбувається з Туреччини. Він не приєднувася до тих, хто прагне встановлення діалогу заради власної мети, а, навпаки, народився з ідеї про те, чому б і нам не шукати шляхів до самовираження, плануючи спільні з ними програми, чому б і нам не робити цього, якщо роблять вони.

Процес встановлення діалогу розцінюється у деяких ісламських колах як поступка...

Нехай ті, хто здається ходжами (релігійними діячами), вважають себе представниками сект і релігійних течій, не маючи фактично на це права, поскільки унаслідували це від своїх попередників, говорять, що завгодно. Аллах знає, що у нас в серці. Я не відступав від путі нашого Пророка Мухаммада не те що в таких вагомих питаннях, але навіть і лягаючи в ліжко. Не думаю, що й наші товариші відступають від нього.

Іслам визнає високошанованого Ісуса пророком. Чи існують християни, які визнають пророком високошанованого Мухаммеда?

В процесі встановлення діалогу деякі люди приходять і до мене, ми зустрічались в різних місцях. Поки ми говорили, приходив час намазу, ми просили вибачення, і вони з розумінням зустрічали це, говорили, будь ласка, поки ви здійснюватимете намаз, ми помолимося тут. Сотні з таких м’яко налаштованих людей в результаті діяльності з встановлення діалогу говорили: «Мухаммед – посланець Аллаха, а Коран – слово Аллаха...»

Бедіуззаман ніби показує диво (карамат), привертаючи увагу висловом «мусульмани – послідовники Ісуса», і в той же час робить жест на їхню адресу.

Цей вислів стосується людей, які, будучи християнами, позбавились від упередження стосовно нашої віри, визнали нашого Пророка Пророком, а Коран – словом Аллаха. Я можу згадати сотні таких людей. На жаль, в Туреччині можуть з’являтися такі, хто стверджує, що в результаті діяльності, направленої на встановлення діалогу й терпимості, з’явились такі, хто прийняв християнство. Прошу у вас пробачення, але це називається брехнею. Що робити, кожен має свій характер.

Якщо передбачається встановити міжконфесійний діалог, то через що переймаються ті, хто виступає проти цього – через власну релігійність?

Є такі, хто вважає усіх такими, як вони самі. Нехай вони подивляться на наш народ. Не дивлячись на те, що упродовж довгого часу він був багато чого позбавлений, він зміг зберегти свої цінності, пов’язані з духовними і ідейними коренями. Вже це показує, наскільки сильною є його віра. Неправильним є намагання зароджувати сумніви, ототожнюючи висновки про наш народ у зв’язку з вступом в ЄС. Якщо треба боятися, то нехай це роблять інші.

Ми мали розмову тут з одним дуже поважним релігійним діячем. Він сказав: «Наша молодь біжить від церкви». А я сказав, що в нас збільшується кількість молодих людей, які ходять в мечеть, додержуються посту. Він продовжує: «Багато молодих людей переживають кризу. Чесно кажучи, я не хотів би бути на місці Бога, маючи перед собою таке покоління.»

Я відповів, що з точки зору стосунків між Аллахом і рабом я вважаю, що цей вислів не прийнятний для людини вашого сану. Він відповів на це великодушно: «Прошу вибачення Аллаха. Я обмовився». Зараз ці люди турбуються за власну молодь. У нас немає необхідності займатися місіонерством. Достатньо знайти можливість правильно розповісти про себе.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2021 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.