"Зана та її друзі повинні вибачитися"

Крісло між двома поверхами

На середньому поверсі будинку, де живе Ґюлен, стоїть крісло. Спочатку здається, що воно стоїть одненьке в маленькій кімнатці, але це не кімната, а перехід між сходами, які з’єднують два поверхи. Сходи з 14 сходинок, що йдуть униз, приведуть вас на кухню і у вітальню, а та, яка піднімається вгору – в кімнату Ґюлена. Для того,щоб обідати разом з товаришами, Ґюлен, не зупиняючись, спускається на два прольоти, але коли після обіду він піднімається нагору, тоді потрібне це крісло. Ґюлен піднімається сходинками одного прольоту, відпочиває хвилин з 10, сидячи в кріслі, а потім продовжує свій підйом вище.

Раніше Вас називали прибічником Турана, нео-османістом, націоналістом, державником, а тепер є такі, хто називає прибічником США, агентом ЦРУ, кардиналом. Як на Вас впливають ці вирази?

Я завжди був разом із своїм народом. Моя позиція є абсолютно ясною як і те, що наповнює моє серце. Якщо навіть людина усвідомлює, ким вона є, то такі неприємні порівняння все одно зачіпають її. Навіть граніт, або земний шар, то, все одно, якщо на ньому пострибати, виникає вібрація. Хоча я терплю або прошу: «Боже, дай мені більше терпіння», все одно я – людина. Не можу сказати, що вислови такого роду не торкають мене.

Але я втішаюся вірою, що можу очиститись з таких безжальних думок і суджень, ніби струмінь води з крану. Потім дивлюсь у Коран. Після того, як згадаю, які невігласні слова промовляються на адресу Всевишнього, то кажу, що через те, що вони говорять, розколються земля і небеса.

Починаю розмірковувати. Про гордість роду людського (Пророка Мухаммада – ред.) сказали, що він поет. Цього виявилось замало, і сказали, що не існує пророків. І цього виявилось замало, тоді сказали, що він скопіював Євангеліє, Біблію. Хто знає, які рани залишили ці безпідставні, ганебні слова в душі цієї виняткової людини, дуже гордої і святої від народження. Потім отямившись, не бачу нічого іншого, як сказати: «Хто ти такий, щоб надавати такого значення сказаним про тебе безпідставним словам?» Але, по-правді, для того, щоб облишити ці думки і знов опанувати себе, мені необхідно добряче попрацювати над собою.

Чи траплялося, що Вам важко було заспокоїти у зв’язку з цим людей, які Вас оточують?

Ті, хто не байдужий до мене – це люди, які свого часу навчалися у мене, а тепер виконують те, що зобов’язує їх робити цей статус учнів; друзі, яких знаю близько та здалеку; ті, яких я вважаю за своїх союзників у виконанні нашої мисії. Імена деяких я знаю, деяких бачив в обличчя всього один раз, і згадую тільки коли побачу.

Якби ці товариші не були сповнені віри в розумність, логічність цього розуміння мисії, можливо, вони й могли б розсіятись. Але вони навіть у найскладніші періоди непорушно стояли на своєму місці, не відчуваючи потреби в моїй підтримці. Деякі з них навіть підбадьорювали мене.

Я ніколи не забуду, як під час такої бурі (маються на увазі виступи в деяких ЗМІ з інсинуаціями на адресу Ф. Ґюлена – ред.) один наш дорогий товариш приїхав сюди і розповідає: «Учитель, уявляєте, йду я Багдадським проспектом, переді мною йдуть під руку двоє молодих людей, і чую, як дівчина жаліється своєму другу:

«Знаєш, про цього наставника, відомого своєю терпимістю, сказали такі недобрі речі, що ми не могли заснути до ранку...» Наш товариш сказав: «Учитель, ти повинен знати, що про тебе так говорять в турецькому суспільстві.» Коротше кажучи, мої товариші непохитні, як скала. Стосовно тих, хто так негарно говорить про мене, я обмежуюсь тим, що кажу на їхню адресу, що вони роблять помилкові висновки.

Тобто…

Я кажу, що ті, хто висловлює таке негативне ставлення до мене, навіть ті, хто грає з суспільною думкою, налаштовує суспільство негативно, можливо, поступають так не просто.

Я гадаю, що якби вони розглядали нашу позицію, те, що ми робимо, з урахуванням загальних першопричин, то нас не кидали б таким чином на чашу терез, тому що анкетування, яке проводилось абсолютно незалежно від нас навіть в період найбільшої бурі, показували, що більша частина народу підтримує нашу діяльність.

У ті дні позитивно відповідати на ці запитання було досить небезпечно. Не дивлячись на такий результат, ті, хто займав неподобаючі позиції, очевидно, не помічали, що у такий спосіб не придають жодного значення суспільній думці. Якщо село видно, то не потрібно провідника, аби дістатися до нього. Якби, дивлячись на цю картину, щось слід було сказати, то більш за все підійшло б: «Після такої ясності може бути лише омана (32 аят сури «Юнус» – М.Ґюндем)». Але мені важко так говорити, і тому я підхожу до цього так, що, можливо, вони знають щось таке, чого не знаю я, і що вони поступають так внаслідок якоїсь нашої дії, яку можна неправильно тлумачити. Потім вже кажу собі так: «Насамкінець, вони приходять до неправильних висновків, а ті, хто робить помилки в іджтіхаді (висновки улемів – ред.), здійснюють богоугодну справу з точки зору методології мусульманського права.

Іненю й Озал також були курдами…

Лейла Зана та її товариші написали в заяві, опублікованій в деяких французьких газетах, що Туреччина зобов’язана стати дійсно демократичною країною, де поважаютькультурні відмінності і політичну більшість, і висловили вимогу, щоб громадянам курдського походження були гарантовані права, рівні тим, яких вимагають для турок-кіпріотів. Прем’єр-міністр розцінює це на рівні самогубства…

Підходи політиків можуть іноді бути не настільки точними, як юридичні висновки. Однак неможливо не приєднатися до того, що сказав Таййіп Ердоган з цього приводу. Другий президент Турецької Республіки Іненю і восьмий президент Тургут Озал були родом з Малатьї і за походженням були курдами. Пан Хікмет Четін – з Діярбакира (значна частина населення тут складають курди – ред.). Багато наших громадян, які займали важливі посади в державних органах, були військовими, губернаторами, каймакамами, походили і зі сходу, і з південного сходу. Аллах знає, скільки у нас курдів в органах правопорядку. Якщо це так, то чого вони позбавлені, що висувають вимоги такого роду? На мою думку, вимоги, викладені в заяві, були некоректними. Ще раніше в парламенті мали місце непорядні дії, які не слід було робити. Наскільки я знаю людей з південного сходу, я знайомий і спілкувався з ними, 90-95% з них не підтримують цих вимог. Можливо, вони скаржаться на тих, хто будучи схильним до підривницької діяльності, влаштовує провокації, закликає молодь виходити на вулиці і розкидати бруківку, підпалювати машини і здійснювати подібні есктремістські дії. На південному сході кількість тих, хто провокував безлад, я думаю, ніколи не перевищувала 500 осіб. Але офіційним підрозділам впоратись з ними важко, тому що вони діють партизанськими методами, завдають удару й тікають. Я не бачу в діях тих, хто стає причиною такого гармидеру, хоробрості й мужності. Разом з тим зовсім не розумію такі незрілі позиції й дії освічених і досить високого рівня людей, які навіть були обрані в деякі періоди, і те, що вони непокоять суспільну свідомість.

Між тим держава, звільнивши їх, поступила люб’язно, у відповідь на яку вони також мали поступити відповідно і визнати помилки молодості стосовно нашої держави, нашого народу, бо діяли як невігласи, і стати на путь єднання. Але цього не сталося. Я вважаю, що вони мають попросити вибачення у суспільства.

Pin It
  • Створено .
Авторські права 2024 © Фетгуллах Гюлена веб-сайту. Усі права захищені.
fgulen.com є офіційним джерелом з Фетхуллаха Гюлена, відомий турецький учений і інтелектуальної.